Наші захисники

Володимир Науменко

Корюківчанину Володимиру Науменку 28 листопада виповнилося 43 роки. Він професійний військовий, має звання майора, закінчив Київський інститут військово – повітряних сил. Тринадцять років служив у армії, потім одинадцять – у корюківській міліції. 2015-го вийшов на пенсію, та за рік повернувся на службу, у військкомат. А з 18 грудня 2016 р. по 31 жовтня 2017 р. був в АТО.

Володимира Борисовича вдома ждали кохана дружина Олена і 19 – річний син Денис, майбутній льотчик. Родині військового не потрібно багато розповідати про солдатські будні, і заспокоювати надто не варто – вони все знають і все розуміють. Просто чекали, морально підтримували і не відволікали своїми проблемами. Розуміли: тато на війні… А служив він майже рік у Авдіївці, у складі 72 –ї окремої механізованої бригади начальником відділення бойової підготовки, тобто навчав особовий склад підрозділів веденню бойових дій.

Дві лінії оборони –
різні умови і доплати
«У зоні АТО є дві лінії оборони, – розповідає Володимир. – Перша, це безпосередньо на лінії зіткнення (окоп в окоп), а друга – все, що розташоване далі: углиб від кількох сотень метрів до десятків кілометрів. Сьогодні на передовій набагато більше порядку, ніж було 2014 року. Військові мають хороше забезпечення: нагодовані, взуті – вдягнуті, максимально облаштовані їхні бліндажі та інші приміщення для відпочинку між змінами. Раз на тиждень приїжджають стаціонарні бані або особовий склад виїжджає туди, де можна помитися. Регулярно привозять дрова для опалення, продукти. У меню є сир, ковбаса, консерви, хліб, макарони, крупи. Волонтери частенько балують делікатесами. Найчастіше «смачний» вантаж прибував з Черкащини, Білої Церкви. Інколи – з Ніжина, Прилук, Дніпропетровщини, західних областей України. Своїх, з Корюківщини, бачити не доводилось. Можливо, вони підтримували вояк в інших місцях. За рік двічі міняли форму. Взуття видали дві пари, бушлат, два костюми (літній і зимовий), гумові чоботи і костюми, які не промокають, білизни кілька комплектів, шкарпетки, футболки. Майже всюди є пральні машини. Можемо випрати одяг і на місцевому заводі – на те є спеціальний дозвіл власника».
В. Науменко вважає, що значно покращилось матеріальне забезпечення військових. Без затримок виплачується зарплата – від 7600 грн. Плюс доплати: у другій лінії – 4500, у першій -10000 грн. На свята завжди є премії – від тисячі до трьох. Є й інші заохочення, наприклад, грошові сертифікати (хто заслужить), які сягають 20 тис. грн., інші матеріальні винагороди, цінні подарунки та нагороди.

Авдіївка сьогодні…
«Авдіївка – промислове місто Ясинувацького району, продовжує розповідь Володимир. – До сумнозвісних подій у ньому мешкало до 50 тисяч населення, а тепер близько тридцяти. Діє коксо-хімічний завод, де чотири тисячі працівників. Центр міста – цілий, а окраїни дуже постраждали під час обстрілів. Там ніхто не живе, і розбиті будинки не відновлюються. Багато людей виїхало. А колись це було розкішне передмістя Донецька, з розгалуженою базою для відпочинку на усі смаки: дачі, бані, сауни, басейни, ресторани, мисливські угіддя. Від цього нічого не лишилося…
До наших солдат місцеве населення ставиться добре. І ми у свою чергу допомагаємо, чим можемо. Передаємо у заклади освіти, інші установи продукти, виступаємо у школах перед учнями, розповідаємо правду про непросту ситуацію в Україні. Хлопці не оминають увагою місцевих жінок, а двоє наших навіть знайшли свою половинку і одружилися. Є й такі, що після закінчення відрядження – лишаються жити в Авдіївці. До речі, там непоганий клімат. Влітку дуже спекотно, а в інші пори року, як у нас. Землі, незважаючи на стрілянину, майже всі оброблені. Добре родять льон, зернові, соняшник. Багато розвелося диких тварин, передусім кабанів і фазанів. І ціни такі, як у нас, чи навіть менші. Влітку черешень наївся досхочу, по 10 гривень за кіло купували».

Стріляють…
На моє запитання, чи часто стріляють, Володимир каже, що так. В основному «війна» починається під вечір, тому передова у цю пору доби завмирає: жодного звукового чи світлового сигналів! Якщо десь хтось виявив себе, відразу летить смертоносний «привіт» з того боку. Але й українські військові не мовчать. Стріляють, однак лише у відповідь. І, наголошує мій співрозмовник, у них є чим себе і Батьківщину захистити. Проте, як справжній військовий чоловік, стримано додає: «Дуже хочу, щоб усе це скоріше закінчилось…»

Фото надане Володимиром Науменко

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.