Іринка попросила у Діда Мороза мобільний телефон для себе і глюкометр для брата

Ірина Кандиба навчається у восьмому класі Корюківської ЗОШ №4. Дівчина давно вже не шукає під ялинкою подарунків від новорічного чарівника. Доросла. І те, що у батьків не було можливості придбати новенький мобільний телефон, бо попередній загубила, сприйняла по-дорослому, з розумінням. „Як же ти обходилась  без стільникового, коли молодь не випускає його з рук, подекуди хизуючись одне перед одним навороченими гаджетами?” – спробувала викликати емоційну відповідь у дівчини під час спілкування. Натомість почула спокійне: „Якось…” 
Побутує думка, що Дід Мороз „не приносить” дорогих подарунків. Принаймні так кажують дітям батьки, чия зарплатня не може дозволити задовольнити забаганки сучасних дітей. От і виникають у дитячому середовищі протиріччя, коли після новорічних свят кожен розповідає про презенти казкового героя. А вони часто надто різняться – одному м`яч за сотню, а іншому – планшет за кілька тисяч. Як кажуть, на що здатен саме ваш Дід Мороз. Але у ролі новорічного чарівника може побути не тільки тато, а й стороння людина, любляче серце і щедра душа якого здатні на благодійні вчинки.  Дідом Морозом може бути і ціла організація чи  підприємство. За велінням серця робити приємні справи, „Укр­пошта” щороку проводить акцію „Листи Діду Морозу”. Довідавшись про неї із газети, Іринка Кандиба взяла до рук ручку, папірець і написала: 
alt

Ірина Кандиба /фото автора

„Шановний Діду Морозе, я знаю – дива на світі є, але їх так мало, що вони майже не трапляються у моєму житті. Якщо можеш, зроби диво для мене – поклади під ялиночку мобільний телефон”. Написала Ірина  листа, і подумала: «Якщо моя мрія збудеться, а брата Олександра – ні, це буде несправедливо». І відправила ще  одного листа, від імені  старшого брата, котрий навчається у Чернігівському медичному коледжі за спеціальністю „лікувальна справа” і мріє стати педіатром. Для нього Іринка попросила глюкометр – пристрій для вимірювання рівня цукру у крові. Проблема ця існує у родині Кандиб давно. З діабетом навчилася жити мама – Тетяна Вікторівна. Не дає спокою недуга і Олександру та Іринці. Незручно й емоційно гнітюче щоразу вистоювати черги до лабораторії лікарні та на прийом до лікаря, щоб тільки довідатися про  рівень цукру у  крові. До того ж мешкає сім`я на вулиці Партизанській, майже на виїзді з Корюківки. Відстань також додає складнощів. Була б фінансова можливість, давно вже придбали б той глюкометр для домашнього використання. Аби ж була…
 
Подарунки  шукали адресата
 
Треба розповісти, що сім`я Кандиб опікується 87-річною Наталією Новиковою з Тютюнниці. На зиму забирають її до себе, у місто. Чому пройнялися долею цієї одинокої людини, бо за довгі роки дружби батьків Кандиб і Наталії Андріївни вони наче зріднилися. А коли батьки померли, молоде подружжя не змогло залишити жінку на самоті із неміччю, взяли під опіку.  Так вийшло, що сімнадцятирічний брат Олександр «прописаний» у Тютюнниці, у Наталії Андріївни. Тож, коли Дід Мороз висилав подарунок, адресував його у село. А там поштовики не йняли віри: щоб Дід Мороз та бабі Наті подарунок вислав! Дивина та й годі. Розібралися. Приїхали представники центру поштового зв’язку на Партизанську, до Іринки у гості. З привітаннями та дарунками. Для незаможної сім`ї такі подарунки – справжній скарб. „Чого – чого, а такого мобільного Іринці ми  не змогли б купити (сенсорний, з двоядерним процесором (Авт.)”, – каже мама. – А про глюкометр, і взагалі, мова не йде – життєва необхідність – така недосяжна для нас покупка!
 
Завжди щедрий чарівник
 
Участь у акції від „Укрпошти” Ірина Кандиба взяла вдруге. У минулому році дівчина також написала листа, але тоді попросила цукерок і шкільний рюкзак. Дід Мороз відповів – додому юній корюківчанці доставили велику коробку цукерок у вигляді рюкзака. Смачнючі шоколадні ласощі. А цьогоріч  ще вісімнадцять маленьких мешканців нашого міста отримали солодкі подарунки  від Діда Мороза з „Укрпошти”.
Наостанок хочеться додати, що дива під Новий рік чи в іншу пору року – трапляються. Можна в них вірити, або  не вірити. Чекати  роками, а можна – простягнути  руку і – ось воно, маленьке щастя, якого ви так прагнули… 
 

 

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.