До сороковин розстрілу учасників протестних акцій у Києві

alt

Ігор ХАЛІМАН

Ігор ХАЛІМАН
 
Поема
Ще здавна – княжа тут земля.
Від Ольги і від Святослава,
Тут – українська наша слава,
Її не сточить підла тля.
Тут Володимир охрестив
Русь Київську на добру справу.
Це – наша сонячна держава,
Тут – наш закон і креатив,
Наша історія і суть,
З якої прагнемо й зростаєм,
Й віддаємо, що в серці маєм,
Щоб, звідки ми, нам не забуть.
ІІ
Монгольських відала навал
Земля стражденна України…
Батурин вирізаний стигне –
Петра – відлюдка дикий шал!
Царату чобіт. Малорось.
Лиш меншовартість тут плекали
Московські ідоли й шакали.
Та, ось вам! Із трьох пальців! Ось!
Тут – Києва свята земля,
Яку топтала диктатура,
Людей косила куля – дура
В комуністичному «все – для»…
Дніпро і сонячна Десна,
Поля рунисті і діброви
Политі глибоко тут кров’ю –
Фашизм свій карк зламав у нас.
У цій землі гниє тих кость,
Хто йшов сюди з мечем убивчим,
Хто гарбать праг нас і калічить,
Їм кара, як безслав`я брость.
Тут – споконвічно, сонця для,
Плекалась мужність і звитяга,
Терпка, до волі вперта спрага,
Тут – наша, батьківська земля.
ІІІ
Нам – землю нашу боронить!
Нам стане міці і наснаги,
Не буде підлим переваги,
Не стерти нас, не спопелить,
Дух український – не «отнять»,
Спрути новітні – Чингісхани
Нехай не ждуть у нас пошани –
За волю стане – ціла рать!
Сьогодні тут – мільйони рук
За світ новий і за свободу!
Небесну сотню – нашу вроду
Криваво, пострілами, в брук,
В Майдан вкладав хамливий струк,
Що керувать жадав би вічно,
Жить в золоті серед поплічних,
Плюгавий, гаспида онук.
На гетьмана – ні, не затяг,
Докерувався, геть, до ручки,
`Проффесор` – хтивий, недоучка,
Керманич зеківських стиляг,
Диктатор, що в людей стріляв,
У провесінь нового віку.
Нелюдське в нім сягнуло піку,
Й народ запроданця прокляв.
А він, бач, за кордон утік
Й гадає ладно там дожити,
Ще й Україну задушити –
Орду на поміч приволік.
ІV
«Братам» наш Крим окупувать –
А що два пальці обмочити.
Твердять вони: колись Микита
Крим Україні зміг віддать
За, ніби, просто, просто так…
З екрану ж руський їх дивак
Овечу шкуру вже нап’яв:
«На Украине, ведь, невзгоды,
Спасаем русские народы», –
Таке пихато проблеяв.
І… слово в слово, як фашист
Адольф – тоді, в тридцять дев’ятім,
Що слави прагнув у розп’яттях
Та вбивствами вжахнув весь світ.
Тож і російський «Чингісхан»,
Чи то «Адольф», не зовсім путній,
Чи розум в ньому – не присутній? –
Смолу вже ллє у наш казан.
А потурає йому – клан
Підстилок, радників московських,
Котрі, немов миршаві моськи,
Підгавкують, за знаний сан,
Аби побільше відкусить
Від українського достатку,
Щоби російська знать у статках,
Пузирилась на всенький світ
Нахабством, дурістю і злом,
Загарбництвами і насиллям –
Весь світ плює на той Содом.
Та прокидайся вже, народ!
Російський наріде, наш дружній,
Змітай ординців осоружних,
І будеш сам собою горд,
Як піднесеш на правди спис
Зжирілих ідолів – поганців,
Й побачиш, так жадано, вранці
Ту Волю, що собі приніс!
Орда – в Криму. Напруживсь світ.
Війна. Російські окупанти.
Плювати їм на підписантів
Всіх меморандумів. Під хвіст!
Біля кордонів – теж орда…
Чатує, круком заглядає
В дім український, й добре знає,
Що ступить крок – буде біда.
Нам тут – не треба ні рубля,
Бо тут – чернігівська святиня,
Тут не блукати зайшлим свиням,
Тут – князя Ігоря земля!
VІІ
Орда відступить, прийде час…
Або розгубить дикі кості
Серед долин і високості…
Майбутнє ж, обирає нас.
Ми маєм в серці прагнень цвіт,
Що пломеніє до Свободи.
Нам – серед вільних буть народів!
І ми добром здивуєм світ.
 
30 березня 2014 р.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.