Бойові шляхи земляка

1394894946-6210

Названа мати, жителька Холмів Валентина Штихно, не нарадується: «Мій зять Юрій Івахненко перебуває у відпустці. На Сході України воював у найгарячіших точках великого пекельного регіону. Їх перекидали з місця на місце… Не відсиджувався …». Юрій, як відважний молодший командир, заслужив поваги. На сході перебував у 41 стрілецькому батальйоні. Тому, про який писали у ряді регіональних і всеукраїнських газетах і журналах, показували по каналах «1+ 1», «Інтер», Першому національному… У його складі – чоловіки віком від 25 до 40 років, з Чернігівщини. Майже всі пройшли армійську службу. До цього – два тижні тривала підготовка, навчання на полігоні. Командирські здібності земляка високо оцінили, тому що в армії набув вагомий позитивний досвід. Не забув, як діяти за складних військових умов.

«БУЛИ І У НАС ВТРАТИ»

– На Донеччину нас доправив поїзд,- каже він. -А це – величезний ешелон з бойовими машинами, стрілецькою технікою, солдатами і командирами. Привезли у селище, яке досі засекречене. Там стояли кілька тижнів. Проживали у наметах. Тоді потрапили у Попасне, охороняли цей великий населений пункт, влаштували блокпости на околицях. Перевіряли виїзди і в’їзди автомобілів. На нас нападали, але ми давали гідну відсіч засланим диверсантам. Потім брали участь у боях під Дебальцевим… – скупо розповідає співрозмовник.
На цей час наш земляк Юрій устиг повоювати з терористами два з лишком місяці. Були і в їх батальйоні втрати. Але не солдатів – бойових машин, автобусів. Це у липні і серпні. Тоді ж їх невеликі підрозділи перебували у різних населених пунктах або за кілька кілометрів від них. А перед цим досить крупне військове формування поділили на десяток малих. Такі добре готували, оскільки вищому командуванню було відомо, що терористи разом з російськими найманцями проводять диверсійні операції, різного роду хитрі вилазки. Бандитські ворожі групи якнайкраще готували.
Автоматник Юрій Івахненко потрапив до такого підрозділу, де були не тільки автоматники, а й снайпери. Мав і він снайперську підготовку. А тому, коли один воїн потрапив до госпіталю, доводилося брати «снайперку» і з двома такими ж, високого класу, стрільцями виконувати особливі завдання.
У ролі снайпера пробув недовго (прибула заміна). Знищив кілька ворожих диверсантів. А загалом, там, «на передовій», як називають воїни, перебував як молодший командир, сержант, у підпорядкуванні якого – відділення солдатів.
На передовій майже усі однакові. Частіше молодші командири, а не офіцери, поруч з рядовими бійцями. «Ті ж завдання виконують, що й солдати. Так буває за справжніх військових дій, що розгортаються на Сході України», – кажуть ті, хто повоював, брав участь у боях.

МАЛИЙ  «ГАРЯЧИЙ КОТЕЛ»

Цього разу їх велику мобільну групу перекинули до села Мала Орлівка. Від нього стояли за два кілометри. Попереджували, що терористи можуть поливати мінометним вогнем. А тому за кілька днів вирили окопи, проклали ходи між ними. Підготувалися як слід. А вже за день їх нещадно обстрілювали з мінометів. Оборону організували, використовуючи попередній досвід. Значно постраждали будівлі тільки населеного пункту.
Ворог здогадувався, що сили українських вояків майже розбиті після таких потужних обстрілів. А майор Владислав Ющенко наказав: «Готуватися якнайкраще. Нас можуть брати штурмом у ближчі дні. Спробують взяти у кільце і вибивати. Ми зарані поділимося на три, а можливо, і на чотири групи. Це буде по сигналу. І ні в якому разі не відступати. Використаємо контратаки. Не буду розкривати усі плани. Тож ще раз нагадую: готуйтеся, а як – вам розкажуть молодші командири».
Наступного дня під вечір з ближчого соняшникового поля у наступ пішло кілька груп терористів. Сержант Юрій Івахненко зі своїми бійцями їх зустрів шквальним вогнем. Але зброя у ворога була значно краща. Довелося зробити хитрий хід – ніби відступають (наші воїни уже добре навчилися маневрувати). А потім безстрашні бійці разом з іншими групами пішли в контратаку. Годин шість тривав кривавий і запеклий бій. Наш земляк, холминець Юрій, поцілив насмерть до десятка терористів.
Притихло біля окопів. Ще за дві години бій розгорівся знову – в атаку пішли чеченці-найманці. А всього цього дня українські автоматники викосили до шістдесяти ворожих осіб. З нашого боку було сім не тяжко поранених солдатів, яким швидко надали допомогу. У наступні тижні тривали нові бої. Невеликими силами наші підрозділи завдавали нищівних ударів. Недарма Малу Орлівку, точніше бої біля неї, називають «малим гарячим котлом».

СОЛДАТИ ПІДТРИМУВАЛИ МІСЦЕВИХ  ХАРЧАМИ

Були періоди, коли до наших бійців приходили жителі з ближніх сіл Донеччини і говорили: «Ідіть від нас. Чого ви тут? Це наші землі». Командири їм відповідали гідно, що вони прийшли захищати свої українські території. Тільки звучало це коректно.
Отже, у перші місяці відчувалося непорозуміння. А коли терористи нахабнючо цілими днями обстрілювали села і містечка, горіли великі будинки і хати, тоді місцеві жителі ставали іншими. Юрій говорить:
– Приходили до нас похнюплені, казали: «Тепер побачили, звідки по наших будинках стріляють. Нема у них ніякого жалю і совісті. То терористи б‘ють. Нічого у нас не лишилося – ні даху над головою, ні запасів харчів. Можливо, допоможете?
І наші воїни підтримували. Передавали ящики тушонки, згущеного молока, різноманітні консерви. «Ми неодноразово ділилися продуктами, овочами- усім, що у нас було. Ще й припрошували: приходьте. Людей з порожніми руками ніколи не відправляли».

ЗАСЛУЖЕНА ВІДПУСТКА!

Чотири місяці холминець Юрій Івахненко перебував у різних «гарячих точках» Сходу. Каже, що більше інших запам’яталася Мала Орлівка – там ворогові завдали нищівних ударів. Наш земляк, як молодший командир, дуже здружився з солдатами. У розмові з кореспондентом не виділяв себе, свої заслуги. Називав хлопців побратимами, вірними товаришами.
– Знаєте, там, на Донбасі, – справжня війна. І в окопах кожен солдат розуміє і цінує міцне та вірне побратимство. Дружба на війні особлива. Розумієш її ціну, – відверто ділиться враженнями молодий захисник Вітчизни, хоробрий боєць з Холмів.
Відбулися ротації. І Ю. Івахненко отримав заслужену відпустку. Майже місяць перебуває у рідних Холмах. Каже, що хитру і несправедливу війну розгорнула сусідня держава. Багато молодих хлопців полягло за українську землю. Хотів би, щоб перемир’я утвердилося у Східній Україні, люди її повернулися до мирного життя, відбудови виробництва, житлових масивів…

Один коментар

  1. вуж говорить:

    Оце герой! Орден вже одержав, чи згоден на медаль?

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.