«ЧОМУ НЕ ПРОВОДЯТЬ РОТАЦІЮ НАШИХ СИНІВ І ЧОЛОВІКІВ?»

armi

У п’ятницю, 5 вересня, до редакції завітало багато жінок. Їх цікавило одне – єдине надзвичайно болюче запитання : «Чому не замінюють хлопців 41-го Чернігівського батальйону?»

У ньому служать близько 30 чоловіків з Корюківщини. Ще наші земляки захищають Батьківщину у складі тринадцятого Чернігівського батальйону. За словами стривожених жінок, призивали хлопців і в березні, і в квітні, і в травні, і лише декотрих відпускають у 10 – денні відпустки. Служать по півроку, дуже стомилися, їм просто необхідно побувати вдома, зняти стрес, підлікуватися. Пощастило провідати близьких небагатьом, серед них: Андрій Потапенко – забирав дружину з пологового, Олег Малютенко, Ярослав Пуценко. Це про кого жінки точно знали. Коли хлопці перебували на навчанні у Гончарівському, частіше відвідували домівки, але з 7 липня, минуло уже два місяці, – більшість такої можливості не має.
Мами і дружини розуміють, що їх рідні виконують святий обов’язок – захищають свою землю, вони не просять, щоб їх відправили додому з війни, вони просять здійснити ротацію і дати солдатам трішки відпочити.
«До кого звертатися? Ми – просто в розпачі. Розкажіть про наш біль у газеті, дуже сподіваємося, що допоможе наш депутат Ігор Рибаков».
Коли жінки трохи заспокоїлися, повідали, що їх рідні перебувають у особливо напруженій зоні – в районі Дебальцевого. Принаймні у військових є і бронежилети, і каски. Телефонують часто, розмовляють стримано: «У нас все є, все в порядку». Але материнське серце підказує зовсім інше… Зателефонувати дозволяється лише у світлу пору доби, вночі – забороняється. Кажуть, що намагаються говорити з солдатиками оптимістично, стримуючи емоції, котрі навпіл розривають серце. І лише коли покладуть слухавку – дають волю сльозам…
Декотрі хлопці відмовляються їхати додому, щоб і самим не хвилюватися, і близьким. А хто й прибуде – думками все одно там, зі своїми побратимами. Мовчать, і смалять сигарету за сигаретою. Прислухаються та реагують на найменший звук. А ще безперестанку телефонують тим, хто лишився у зоні АТО.
Серед жінок, що прийшли в редакцію, були: Тетяна Стельмах, Алла Малютенко, Надія Пуценко, Надія Малютенко, Ольга Потапенко та інші. Одна жіночка відмовилася називатися, ридаючи, вийшла з кабінету. Інші розповіли, що її чоловіка цієї ночі відправили на Донбас…

ІСТОРІЯ ОДНОГО НАШОГО СОЛДАТА
Разом із жінками до редакції прийшов і корюківчанин, працівник РЕМу, 40 – річний Микола Мачача. Він з 15 травня воює у 41 батальйоні. Якраз перебуває у реабілітаційній 15-денній відпустці після мікроінсульту. Хвороба проявила себе на полі бою. Знепритомнів, і більше нічого не пам’ятає. Спочатку був у Харківському госпіталі. Чоловіка вразило, яке там ставлення лікарів і волонтерів до поранених! Дуже – дуже вдячний. Зібрали все йому необхідне. Напевно, близькість війни і щоденна боротьба за життя безстрашних захисників пробуджує найкращі людяні почуття…
У Чернігівському госпіталі пробув чотири дні. Встановили діагноз: «Гіпертонія другого ступеня». Після такої тяжкої недуги «списувати» його ніхто не збирається. Має 17 вересня знову повернутися в батальйон.
… Ні. Він ні на кого не скаржиться, не хоче розповідати й про війну. Єдине, що сказав: «Не боюся загинути в бою, але не хочу померти у непідходящий момент від хвороби…» У чоловіка вдома дружина і двоє дітей: 17 – річна донька та 10-річний син.

ОЛЕКСАНДР САПОВСЬКИЙ: « СИТУАЦІЄЮ ВОЛОДІЄМО…»
Військовий комісар Олександр Саповський, коментуючи ситуацію, сказав, що і до нього часто звертаються матері та дружини, навіть телефонують солдати, аби хоч щось дізнатися про ротацію. Загалом з кількох сотень мобілізованих у районі, у зоні АТО перебуває 56 мешканців Корюківщини. Офіційно за час служби у відпустках побувало 10 військових. Крім цього, значна частина приїжджала неофіційно, «під особисту відповідальність»… Приблизно дві третини солдатів із «зони» мали змогу навідатися додому. Та є й такі, котрі по кілька місяців чекають на ротацію чи хоча б відпустку. Як військовий комісар, Олександр Олександрович доповідає про усі звернення солдатів, їх дружин і матерів обласному керівництву, а обласне – вищому. Керівництво Збройних сил України має приймати відповідні рішення.

Один коментар

  1. Максим говорить:

    Самозванцы лупят Ураганами и Градами.Во Вьетнаме как- то выживали под бомбежками американских тяжелых бомбардировщиков Б-52,каждый из которых высыпал до 50тон бомб,после чего земля прогорала на метр в глубину.А прилетала ескадрилья самолетов.Рыли вьетнамцы вертикальные шурфы и тд,надо ехать во Вьетнам изучить опыт выживания.и каждый день менять место расположения,сделать так чтобы наших постоянно искали.Делать недалеко от военного расположения фанерные копии оружия,например пушек и маскировать их сет кой, чтобы сбить с толку наблюдение с воздуха.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.