Чому селяни збувають корів?

За даними сільських рад району, протягом останніх 7- 8 років щороку в середньому на 240 – 250 корів зменшується поголів’я у населення. Торік мінус складав 155, у 2015-му – 266. Частина тварин захворіла, решту збували, бо утримувати корову стає все важче і важче.

Корюківська дільниця з прийому молока (колишній маслозавод) не перший рік входить до складу ПрАТ «Куликівський молокозавод». Продукцію до неї везуть не тільки з Корюківського, а й з Менського, Городнянського і Щорського районів. З цього молока, але вже не в Корюківці, а в Куликівці, випускають понад 20 видів продукції. Це – сири, йогурти, масло, у тім числі шоколадне, вершки та багато іншого. Редакція побувала на цій дільниці та від начальника Людмили Криволап дізналася, що молока цього літа селяни Корюківщини здають не менше, ніж торік. У середньому за кожен літр завод їм платить по 3,5 грн., а сільгосппідприємствам – 6, 5 грн. Вища ціна для сільгосппідприємств завжди була. Так роблять й ічнянці та новгородсіверці, які теж займаються збором тваринницької продукції у нашому районі. Взагалі ж на Корюківщині населення і сільгосппідприємства продають молоко на Корюківську дільницю, а отже Куликівському та Ічнянському молокозаводам. Але з року в рік виробництво цього тваринницького продукту у селах падає, оскільки поголів’я меншає. Щоб дізнатися чому, їдемо до Наумівки.

Корів зменшується
У Наумівці місцеве сільгосппідприємство «Злагода» продає молоко Ічнянському молокозаводу. «Нам за кожну літру сплачують 6, 5 грн., – говорить директор Михайло Метла. – З цим підприємством співпрацюємо уже років п’ять. Минулої зими платили по 8,5 грн. Чув, що по стільки давали сільгосппідприємствам й інші заводи».
«До Наумівки ми приїхали трохи більше десяти років тому, – каже Тетяна Сіра. – Проживаємо на вулиці Шевченка. Тоді череда корів тільки з неї однієї була 70 голів, а тепер – 25. Майже втричі скоротилася. Збувають корову переважно престарілі, які не в змозі за нею доглядати. Крім цього, росте у ціні сіно. Якщо років три тому тонну можна було купити за 1,8 – 2 тис. грн., то тепер потрібно викласти три тисячі. Кому повезе, може придбати трохи дешевше, але мало хто робить знижку. Ціна за молоко занизька, корова не окуповується. Селянам не вигідно здавати літр молока по 3,5 грн. Не маємо прибутку, і коли продаємо сир по 15 гривень за кіло. Щоб стільки отримати, потрібно дві трилітрові банки молока». Такої ж думки й інша власниця корови Наталія Корінь, яка теж вважає, що ціна за молоко від населення низька. Сіно ж дороге – 2,5 – 3 тисячі гривень за тонну, а на корову потрібно – три. А ще необхідні додаткові корми. Тому частина людей корови збуває.

Хвороба впливає
на кількість
Житель Наумівки Сергій Науменко ще молодий. Його родина має теличку. Сам заготовляв сіно мотокосою. Сказав, що у цьому році трава дуже рідка – мало ішло дощів, тому такий слабкий урожай. А загалом, на його думку, невигідно тримати корову в особистому господарстві. Накосити чи купити сіна – дорого, а ще догляд за нею. Це не коштує вкладеної праці, коли порівняти з ціною на молоко. Отже, люди й позбуваються. Проте поки що не масово. Зменшується поголів’я також через хвороби, зокрема лейкоз. Здавали з цієї причини тварин і торік, і позаторік. У середньому отримували 10 тис. грн. за голову. А на місце придбати хорошу молочну тварину – не кожен може, бо коштує вона 18-20 тисяч. Дехто з селян ще й досі призбирує гроші, а для декого замінити неможливо, оскільки мають лише мізерні пенсії. Не можуть і діти допомогти, бо у самих заробітки малі. Отож частина престарілих селян лишаються без годувальниць.

Мінусуємо
не перший рік
У Прибині, селі віддаленому, ті ж проблеми з кормами і ціною на них, що й в інших населених пунктах. І ціна молока така ж – 3,5 грн. За словами сільського голови Петра Рябця, щороку поголів’я зменшується на 9 -11 голів. З 185 домогосподарств, тримають корів – у 136. Досить активно носять тваринницьку продукцію на прийомні пункти: у травні продали 31 тонну, в червні – 38. У селі багато жителів поважного віку. Самі не можуть накосити сіна, а тому звертаються до молодших або до тих, хто має косарки. Кожна викошена сотка в середньому коштує 8-10 гривень, плюс перевезення. Отже, заготівля корму обходиться у немалі гроші. Місцеве приватне господарство «Десна» продає молоко, як і населення, на Ічнянський завод, але за значно вищою ціною – 6,5 грн. Рибинці збувають свою продукцію Куликівському та Ічнянському молокозаводам. Ціна для населення – теж 3,5 грн. Якщо три роки тому тут у людей було трохи більше ста корів, то в 2017- лише 55. У Бречі ситуація ще гірша. П’ять-шість років тому у селі тримали 12 корів, а тепер – 5. Кількість невелика, молока виробляється небагато, тому жодний з молокозаводів не хоче їздити і забирати його, хоча й дорога до села найкраща у районі.
За перше півріччя 2017 року ще нема точних підрахунків, не відомо, наскільки відбулося зменшення поголів’я у населення. Фахівці припускають, що до кінця року може бути мінус 230 – 250. Частина селян скаржиться, що нема де заготовляти сіна. Якщо років два-три тому вони косили на низинних луках, які називали невгіддями, то тепер і ці землі нові господарі переорали та взяли в оренду – вирощують круп’яні, зернові культури. Таке відбулося в Охрамієвичах, Наумівці, Прибині, Рибинську, Лупасовому, в інших населених пунктах…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.