До 75-ї річниці Корюківської трагедії

Вшанували. Чекаємо завершення Меморіалу…

Як і кожного року, 1 березня зібралися корюківчани і приїжджі біля меморіального пам’ятника жертвам каральної акції нацистів. Згадали трагічні події 1943-го і вшанували пам’ять убитих рідних та всіх земляків.

Перший день весни став чорною датою в нашій історії. Сніговій і морози не притамували болючі спогади про чорний дим, що слався по білому савану того далекого березня, про криваві калюжі й пекельне полум’я, що поглинуло Корюківку та її мирних жителів. Тоді у ніч наприкінці воєнного лютого прибув зі Сновська збірний загін карателів у складі німців, мадяр, поліцаїв, що влаштували масове вбивство переважно жінок, дітей, стариків. Добивали і допалювали 9 березня…

Нема для Батьківщини страшнішого горя, коли гинуть її сини і доньки – говорилося на мітингу-реквіємі. Плач хуртовини зливався з плачем людським за невинно знищеними дітьми України. Може, ті сльози нарешті віділлються, застигнуть таки у камені та бронзі давно вистражданого Меморіалу?.. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих корюківчан, казали оратори, що і вся країна цього дня теж вшанує хвилиною мовчання жертв Корюківської трагедії. І не тільки їх – адже подібні знищення ворогами українських селищ, сіл, хуторів котилися кривавою хвилею по всій Україні. Під печальну мелодію військового оркестру поклали квіти до пам’ятника, священики, військові капелани відслужили й заупокійну літію.

Усі виступаючі говорили, що ми повинні пам’ятати такі події, бо минуле переходить у сучасне. Наголосив на цьому заступник голови облдержадміністрації Сергій Сергієнко. Народний депутат Анатолій Євлахов нагадав про добудову каплиці з допомогою благодійника-корюківчанина Анатолія Бондаря на місці майбутнього Музейно-меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених нацистськими окупантами, подякував працівникам історичного музею і міському голові за виставку про Корюківську трагедію у Верховній Раді, і висловив докір Міністерству культури, яке ніяк не знайде кошти для добудови Меморіалу. Народний депутат Олег Купрієнко згадав у своєму виступі, як дітьми їх возили з сусідньої Сновщини у знамениту білоруську Хатинь, а у їхніх бабусь, які знали про Корюківську трагедію і бачили зі своїх сіл ту криваву заграву у небі війни –  виникало сумне запитання: “А чому не везуть школярів у Корюківку, чому так же не відзначають і не вшановують жертв оцього масового вбивства?!” Радник голови обласної ради Дмитро Никоненко сказав, що боляче корюківчанам і всім присутнім на мітингу, відзначаючи 75-ті роковини трагедії, усвідомлювати неспроможність державної влади за минулі десятиліття спорудити Меморіал, який би відповідав масштабам подій. Представник в області Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко теж акцентував, що про Корюківську трагедію потрібно усім пам’ятати і скрізь нагадувати, і обов’язково створити Меморіал з музеєм. Тим більше, що біда з планети не пішла – доповнила представниця обласної спілки в’язнів нацизму Ніна Зубок. А міський голова Ратан Ахмедов гірко констатував, що сумно нам за незнання більшості українців подій Корюківської трагедії, про яку нема згадки і в наших підручниках історії. Обридло чути відмовки про нестачу коштів на добудову Меморіалу в  державному бюджеті, які часто багатомільйонними сумами витрачаються на якісь сумнівні проекти. А Меморіал повинен стати символом не лише нашої шани і пам’яті, а й – державної спроможності берегти ту пам’ять…

Далі вже на місці започаткованого музейно-меморіального комплексу поклали квіти і гірлянди до могил перепохованих тут вбитих карателями корюківчан. Та скільки їх ще залишилось під міськими вулицями і будинками!.. Здавалося, що й на давніх фотокартах, з яких вони тут вглядаються у нас – блищали сльози невинно убієнних…Сколихнув лісову тишу військовий салют, злетіли до холодного неба молитви. Хай почують їх усі, до кого вони звернені…

Фото Віталія Остапенка

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.