І знову траур, знову ми прощалися з солдатом…

01

У минулорічному серпні, теж у четвер, хоронили у селі Тютюнниці загиблого бійця-танкіста тридцятивосьмирічного Миколу Лущика. А цього лютневого четверга на міській окраїні, у Милейках – його тезку, Миколу Пономаренка, який теж у мирному житті був працівником лісового господарства. Мобілізували його наприкінці літа, якраз у тому серпні, а загинув тридцятитрирічний командир гармати 31 січня на Донеччині, потрапивши під артилерійський обстріл. Не дожив сержант до свого травневого дня народження…

У середу вранці везли його здалеку посивілою від мокрого-плакучого снігу дорогою додому. В останній раз… Стояли сумні корюківчани вздовж центральної вулиці, зійшлися люди попрощатися з воїном. Скорботний кортеж зупинився ненадовго на міській площі Героїв України. Плакали жінки і дівчата, ледь стримували сльози чоловіки. Квітами вкрили труну. Та не зігріє це вже ні його молоде тіло, ні душі його малих діточок, молодої дружини, згорьованих батьків, сестри, усіх рідних і близьких…
“За що гинуть наші сини, брати, чоловіки, батьки?!” – питала з гурту корюківчан мати такого ж солдата, який зараз теж воює у тій зловісній зоні бойових дій. Хто їй відповість доступно, чесно, щиро? І скільки ще триватиме та підла війна? Вона переповнює болем наші серця, терзає щемом душі. Доки?.. Коли вже?.. Скільки терпіти?.. “Герої не вмирають!” – злетіло багатоголоссям і прокотилось над площею. Якби ж…
У четвер же зібрала людей ця трагедія у дальній частині міської вулиці 8 Березня. Зійшлися і з’їхалися сюди усі, хто хотів віддати останню шану земляку, котрий боронив українську землю. Провести його з дому в останній путь… Були військовослужбовці, правоохоронці, лісівники, представники районної влади і багато інших людей, від дітей до стариків. Мати Ніна Миколаївна і батько Микола Іванович, дружина Лариса, сестра Алла вислуховують співчуття, а маленькі Тарас і Кароліна чи й усвідомлюють, що трапилося з їхнім батьком?.. Відслужив він 2002 року строкову військову службу і чи думав, що доведеться йому воювати, коли працював у рідному краї вальщиком лісу?
Бойовий побратим загиблого старшина Володимир Колодяжний, родом з Житомирщини, розповів на похороні, що служили з Миколою в одному екіпажі САУ-203 “Пион”. Це самохідна артилерійська установка, гармата її калібром 203 міліметри. Важка і потужна зброя. В екіпажі – семеро, Володя був механіком-водієм, а Коля – командиром. Останні їхні завдання – пробивати своїми снарядами “зелений коридор” нашим бійцям, котрі воювали у Пісках та у Донецькому аеропорту. Били по ворожих складах боєприпасів, перешкоджали наступу сепаратистів на наші позиції. Вирахували їх агресори і почали гатити “Градами”. Попали по їхній САУ, все навколо горіло, осколками убило командира. Інших – кого контузило, кого поранило…
Хоч мокрий сніг все кропив і кропив, наче оплакував спільну біду – оголосили ж день трауру на Чернігівщині, кількох загиблих воїнів одночасно приймала рідна земля у різних куточках області – винесли труну з тілом героя у двір, бо не вміщала хата усіх співчуваючих. Священики Української православної церкви Київського патріархату провели молебень. Заставили усі кутки вінками, а мати все обіймала і погладжувала ту холодну домовину, де навіки заснув її син…
Рушила жалобна процесія притихлими, мовби завмерлими, притрушеними снігом Милейками. Старшокласники кидали на білу дорогу червоні й жовті гвоздики. Як співалося колись – “Такі гарні, такі свіжі були квіти, моєю країною кинуті мені у гроб…”. На кладовищі прощальні слова казали міський голова Ігор Матюха, військовий комісар Андрій Делемень, висловлювали впевненість, що держава не залишить сім’ю героя без належної допомоги і опіки. Священики молилися за припинення війни і вічну пам’ять загиблим.
Знову лунало – “Слава Україні! Героям слава!”, “Герої – не вмирають!”. З холодним мерехтінням снігу змішувалось пекуче ридання-голосіння. Прощання з молодим чоловіком, якого теж ховали у закритій труні, під незагойну материнську тугу. Державний Гімн і залпи збройного салюту завершили земний шлях Миколи Миколайовича. А чи скоро закінчиться війна, що обірвала його життя? Чи закінчаться оці смерті?..

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Горе матері

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Дружина Лариса

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Діти – Кароліна і Тарас

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

В останню путь…

OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.