Коли ще всі були живі…

На цьому, ще довоєнному знімку, – сім`я корюківчан Мойсієнків: батько, мати, двоє синів і три доньки. Це останнє фото, де всі вони ще разом і всі – живі. 1 березня 1943 року під час каральної акції нацисти знищили майже всіх їх. Дивом врятуватися вдалося лише матері і меншому синові…

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Родина Мойсієнків. Зліва направо у першому ряду: син Борис (1927 р.н.), батько – Дмитро Семенович, мати Людмила, донька Одарка (імовірно 20-21 рік), у другому ряду: донька Наталія (орієнтовно 14-15 років), син Володимир, донька Варвара (імовірно 24 роки).

Тоді, у хатині по вул. Франка, 76 (потім номер змінився на 116, а тепер на тому місці – будинок під номером 140, – Авт.) мешкала родина Людмили і Дмитра Мойсієнків. Дмитро Семенович працював на цукровому заводі, а його дружина Людмила – у колгоспі. З батьками проживали доньки: Наталя, Варвара, Одарка, син Борис, а також молода родина старшого сина Володимира – дружина Галя і синочок Толя. Сам же Володя пішов на фронт і пропав безвісти…
Того дня Мойсієнки були вдома. Лише Борис грався десь у колгоспному саду. А мати, Людмила, напекла хліба і потай від чоловіка, аби не сварився, понесла буханець до баби Шаповалихи, яка жила неподалік, бо у тих зовсім нічого їсти було. Чи ж донесла жінка хлібину бідним сусідам, ніхто не знає, бо на той час вулицями міста вже сновигали загони карателів. Вони заходили у кожну хату і розстрілювали всіх – і старих, і малих… Десь на вулиці під ворожий обстріл потрапила і Людмила. Її поранило у щоку, куля пройшла навиліт, і на деякий час знепритомніла. Коли прийшла до тями, побігла рятуватися у ліс. Малий Борис, зачувши постріли, з колгоспного саду теж прожогом кинувся додому, де застав страшну картину: тато, три сестри, братова дружина і маленький племінник лежали мертві. Автоматна черга обірвала їхні життя в одну мить… Хлопчик інтуїтивно побіг до лісу. А там вже стояло вороже оточення, яке намагалося не дати можливості врятуватися вцілілим корюківчанам. І над головою Бориса пролунала автоматна черга. Він злякано впав на землю. Перечекавши небезпеку, хлопчик таки якось дістався лісу. Десь у Хохлах він зустрівся зі своєю матір’ю.
Коли через декілька днів матір з сином повернулися додому, то побачили там тільки попелище. Кати спалили місто, знищуючи за собою все. На згарищі вони навіть не одразу відшукали рештки своїх рідних. Лише, коли вже споруджували собі таке-сяке житло, знайшли кістки: одну – у чоботі, інші так, купочками…
…Цією історієїю з газетою поділилася зберігач фондів Корюківського історичного музею Лідія Хуртик, завдяки якій старе фото і потрапило в архіви музею. А син уцілілого у Корюківській трагедії Бориса, 64-річний корюківчанин Анатолій Мойсієнко розказав, як склалося життя його рідних після трагедії. За два роки після пережитого жахіття його батька, Бориса Дмитровича, призвали в армію. Служив він на Балтійському флоті, ходив на малих катерах, потім – на Чорному морі. Оскільки був невисокого зросту, потрапив у коки. У мирний час створив сім`ю, народилося двоє синів. 2008-го року, у 80-річному віці Борис Дмитрович помер. У Корюківці живе його дружина і син Анатолій з сім’єю.
Батькова матір, Людмила (бабуся Анатолія Борисовича) після страшної розправи над її сім’єю, особистого життя так і не влаштувала, заміж більше не вийшла. Спочатку жила у хибарці-землянці, а потім з допомогою сина і його сім`ї, побудувалися неподалік. Все життя Людмила мешкала у Корюківці, працювала у колгоспі та ще й вдома обробляла власноруч 70 соток городу. У 1963 році жінка відійшла в інший світ, де, напевне, пізнала-таки радість материнства і жіноче щастя, зустрівшись на небесах зі своїми дітьми, чоловіком, онучком та невісткою…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.