Команда “Вулкано” діє!

А ви знаєте, що треба робити, скажімо, коли до вас бджола на вулиці пристала-причепилася? Треба сказати “Сіль, вода!” – і крилата комаха відразу відстане, полетить далі у своїх справах. Про це та багато іншого корисного і цікавого дізнався й кореспондент, порозмовлявши з гуртом дівчаток і хлопчиків у міському парку Пам’яті.OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Були колись у нашому дитинстві такі літературні й мистецькі твори, казка і кінофільм про Мальчиша-Кибальчиша та Мальчиша-Плохиша. Один загинув як герой, інший за бочку варення та ящик печення Батьківщину продав… Видно, не перевелися такі й досі. Деякі навіть депутатами, міністрами і президентами ставали… Був й інший популярний дитячий фільм про Тимура та його команду. Вони добрі справи полюбляли людям робити, допомагати потребуючим. Причому не афішуючи це, більше анонімно, тайкома. Це те, що зараз благодійництвом, добродіянням, спонсорством називається, і часто при цьому з розголосом робиться, з рекламою і самопіаром. Це так, згадалося…
А тут днями до редакції чутка дійшла, що діти, які проживають поблизу парка Пам’яті, організувалися і навели порядок у тому зеленому і меморіальному куточку міста. Журналіст пішов до них, познайомився. Даня (Данііл) Кравцов, Вероніка Івченко (ще сьогодні Саша кудись відлучилася), Ілля Лойченко, Антон Обараз і його сестричка Таїсія, Денис Роща (брат його Богдан поїхав кудись), Єгор Кичко… Хтось з них у Корюківці живе, дехто тут народився, а проживає у Києві, а хто у Луганську жив та до столиці переїхали, тепер ось у дідуся з бабусею на канікулах… Від шести до десяти років їм, а багатьом дорослим можуть дещо розумне порадити і нагадати!
Гуляють у парку майже кожен день, на велосипедах катаються, у футбол на майданчику грають. Дівчата з хлопцями разом бігають, у “п’ятнашки-доганялки” весело змагаються, з котенятами Потапом і Настею балуються… А якось прийшли з парку, і бабуся розповіла, що то за місце таке, на честь кого і чого його заклали і так назвали. Вирішили діти прибрати той зелений острів серед міських вулиць, бо й самим обридло сміття у траві та на асфальтованих доріжках бачити… Кажуть, два дні прибирали, мішками і пакетами виносили пляшки, бите скло, різні папірці та обгортки. Дідусь відвіз ті “ознаки цивілізованості” на звалище. І допоміг об’яви надрукувати, які діти розклеїли і на деревах у парку, і поблизу біля магазину – з проханням до всіх не смітити у парку.
Якраз газетяр писав під враженням про зустріч цю замітку, коли зателефонувала жінка-корюківчанка і теж розповіла про цих же дітей! Каже, вона їхня сусідка і приємно їй бачити, як оця малеча порядок у парку навела. Вони й до дорослих підходять, котрі на зелених галявинках відпочивають, просять після себе нічого не залишати, не кидати. Зазвичай дяді і тьоті їх слухаються. Хоча різні бувають – дехто й пиячить дуже негарно, і кишені одне одному “чистять” у такому стані. А дітки все те помічають, дуже спостережливі вони…
І ще вони такі жваві, енергійні, чудові! Якби можна – сам би з ними у дитинство повернувся… Задоволення велике з такими розмовляти, багато свіжого, нового можна почути. Хай їхнє дитинство проростає у щасливу юність і достойне молоде життя! А назвали вони свою команду “Вулкано”. Чому так, питаю. “Бо ми як вулкан, постійно вивергаємося!” – засміялися у відповідь. Позитивною енергією, хорошими справами. У такому віці добро робити – природно і легко, без тяжких роздумів і розрахунків. Аби тільки дорослі це підтримували і не збивали з вірної дороги. Коли прощався з ними, до гурту підійшов малюк з сачком в руці. “Він теж з вашої команди?” “Ні, я просто їх прошу, щоб допомогли метелика упіймати…” Не тільки барвисті метелики миттєвої удачі, а й синя велика птаха щастя, віриться, прилетить до них… OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.