Маленька Швейцарія у Майбутньому

Якось до Корюківки зі столиці приїхав Борис Гусаренко. Зустрілися з лідером громадської організації Корюківська Січ Анатолієм Коротковим. Спочатку бесідували про зміни, які відбуваються на Корюківщині. А тоді Борис і каже: «Я б хотів займатися фермерством. Є в мене свої гроші, а також – інвестори, які б вкладали кошти у розвиток тваринництва і рослинництва. Хотілось би для початку взяти кількасот гектарів землі в оренду. Люблю природу, тож бажано, щоб поруч були луки, ставочки забуті. Відродимо, очистимо». «Є такі землі в перелюбському, інших напрямках. Тільки ж вони досить віддалені від Корюківки».
Борису повідомили, що це можуть бути заболочені або низинні землі. На них уже десятки років ніхто не господарював. Зарослі непрохідні. Проте, колишнього офіцера-афганця це не злякало. Коли з Корюківки його повезли «на край світу» на оглядини, йому ті зарослі дуже сподобалися. А побачив луки, то сказав з посмішкою: «Та тут можна влаштувати і вибудувати маленьку Швейцарію – красиво. Тільки альпійських гір не вистачає. Тож зробимо. І звірами заселимо, і пернатих диких завеземо». Дехто з тих супроводжуючих думав, що він жартома говорить.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Керуючий Олег біля Бони

СЕЛО З ОДНІЄЇ ХАТИ

Уже за місяць він почав реалізувати задумане. У селі з… однієї хати, яка служила і центральним офісом, і поступово перетворювалася у рідну домівку. Борису сподобалася назва села – Майбутнє. Правда, у думках гнівався: «Ото влада радянська «наштампувала» багатообіцяючі назви. Тільки дрібні населені пункти зберегти так і не змогла. А я зроблю, якщо не заважатимуть…»
У Майбутньому – селі партизанському, ще років дванадцять – шістнадцять тому була ціла вулиця. Прямісінька, приваблива. Проживали тут переважно люди поважного віку. І тільки в окремих будинках – по дві особи, а в решті, і то не в кожному – по одній. Згодом село зазнавало негативних змін: старенькі вимирали, будівлі продавали, перевозили… І дивом у Майбутньому лишився один будинок.

ШВЕЙЦАРСЬКИЙ КУТО –
ЧОК, ТІЛЬКИ БЕЗ АЛЬП

Відразу за єдиною хатою, яка уціліла від відомого партизанського села, розпочинається маленька … Швейцарія. Тут щасливо посміхається і ненав’язливо потрапляє на очі ставочок, а до берега прип’ятий задумливий човен. Ще за півсотню метрів озивається хором веселе птаство.
– Там далі наші луки перлинної краси, – говорить керуючий маленьким особистим господарством Олег. – Я приїжджаю сюди на роботу і працюю вахтово. Потім мене змінює колега. Знаєте, поїду, побуду у великому місті, вирішу там свої невеличкі проблеми, і вже дуже хочеться повертатися сюди – до первинних джерел природи. Тут, на верхівці Полісся, так легко дихається. Тому що саме у цій низинній місцевості – нічого не сплюндровано, не знівечено. Маю на увазі – красу, яка, можливо, створювалася тисячоліттями.
Автомобіль керуючого якось дивовижно і миттєво виносить нас на луки картинної чарівності. Зупиняємося. Тут повітря настояне запахущими медами. А вже зовсім поблизу—обвіває приємна і притягальна літня прохолода.
– Це наш директор малого фермерського господарства Борис Гусаренко реалізує свої плани, – говорить Олег. – А отже, у нього дуже розвинута любов до природи, до її багатств, які тут мовби в’януть та втрачають сили. На цьому лукові ледве жевріла невелика притока, заросла болотяними травами. Борис вирішив дати їй друге життя – найняв техніку і знаючих людей та й почав чистити. Не раз приходив сюди, спостерігав, як працюють. І прохав: «Ви ж очищення від мулу, шкідливої болотяної рослинності робіть неспішно, з обережністю. І так, щоб не розгубилися чарівні принади поліських природних водойм. Щоб відроджена нами притока послужила ще довго диким звірам і водоплавним пернатим, також радувала людей». Тепер вона ожила, наповнилася водами і несе їх до давньої річки Слот, яка перетинає північну частину Корюківського і сусіднього Семенівського районів. У планах Бориса упорядковувати її, благоустроювати.
Далі –відкривається велика панорама, здається, безкрайнього луку, схожого на швейцарський, з дивовижною красою. Тільки не вистачає Альп. Вдалині – яскраво-зелена смуга. «І про лісових копитних звірів подбав Борис, – продовжує мій співрозмовник. – Тут на луках, під лісом, розорав площу, уже третій рік висіває кукурудзу. Її дуже полюбляють дикі свині, смакують нею і лосі, інші тварини. Коли виростають великі качани, підгодовуються ними починаючи з серпня і до кінця зими. Корму вистачає. Тому звірі не заходять на людські городи і не нищать картоплю та різноманітну городину», – пояснив Олег.
Поруч зі ставком – великий вольєр. У спеціальних будиночках проживають молоденькі козуля і оленятко, а в ставочку – багато гусей.

ДОПИТЛИВА МАРГО,
І НІЖНА КІЗКА ЮЛЬКА

… До великого міста, на його околицю часто заходила молоденьке оленятко. Біля ресторану її підгодовували різноманітними ласощами заможні люди. Кажуть, олениха – мати загинула від рук браконьєрів. Отож оленятко блукало тихими вулицями населеного пункту. Худеньке, з пошкрябаною шкірою. Якось його помітив Борис з вікна автомобіля. Підійшов, погодував. Такі зустрічі були кілька разів. А потім виникла ідея ощасливити звірятко: «Хай товариші доставлять її у мої лісо-лугові володіння. Там створю йому найкращі умови. Забезпечу великий простір і волю».
Так і зробили. Коли сиротливе молоденьке оленя привезли на саму маківку Чернігівського Полісся та випустили на великі луки і нагодували його найсмачнішими стравами, які полюбляють копитні звірі, воно нікуди і не збиралося втікати. За лічені години біля красивої водойми вибудували великий вольєр з дощаними будиночками, які уберігають від спеки, негоди чи в осінню та зимову пори – від холоду. Саме тут і мешкають козулька Юлька і ласкаве оленятко Марго.
За весняні і літні місяці Марго підросло. Стало потішним. Воно дружить з козулькою Юлькою. А ще – з гусьми. Юльку теж знайшли раніше в одному з поліських райцентрів. Перевезли сюди. Їй сподобалося, тому що вільно почувається у великій загороді, де багато поживної рослинності. Ще підгодовують зерном, різноманітними ласощами, в тому числі –булочками. Від спеки козулька Юлька любить ховатися у високій рослинності. І цього дня ми довгенько шукали її, щоб запросити на … фотосесію. Знайшли у тих же високих травах – відпочивала. Не бажала позувати, а ось Марго – це привабливе оленятко, не ховалося від фотокамери. Його фотогенічні дані – заворожували. Марго само позувало, ніхто його не примушував це робити. Як розповів Олег, козулька і оленятко – великі плавці. Коли настають спекотні дні, відпочивають у ставку на воді. Плавають. Змагаються у запливах з …гусьми.

ПРО ВОЇНІВ АТО –
З ТУРБОТОЮ

Борис Миколайович -«афганець», військовий льотчик. На тій хитрій війні, де вимагали «виконати інтернаціональний обов’язок», пробув довгенько. Ним у лігво ворога було зроблено сотні бойових вильотів. Разом зі своїми побратимами доводилося «вертушками» вивозити воїнів, які після бою були оточені кількома кільцями моджахедів і здавалося, що вони уже так близько до смерті… Ні-ні, у ризиковий момент на малесенькі «п’ятачки сідали одна –дві вертушки і всіх вивозили з вогненно-небезпечної території.
Борис Гусаренко – хоробрий воїн-афганець, людина відважна, має бойові ордени і медалі. Це саме він зі своїми бойовими побратимами брав участь у Панжерській операції та ще у десятках інших. У нього на рахунку всього – понад тисяча п’ятсот бойових вильотів.
Формер Гусаренко живе турботою і про воїнів АТО. Переживає, хвилюється: «Я знаю, що таке війна, бойові умови, страшенні атаки ворога, обстріли. А ще воїни повинні мати хороші побутові умови і достатньо харчів. Тому ми з дружиною допомагали і будемо допомагати». Отже, не раз підтримували продуктами. Наприклад, мали багато домашньої птиці. Більшість з неї «пустили під ніж», переробили, приготували тушонку, і через своїх посланців-волонтерів передали значний продовольчий вантаж у зону антитерористичної операції. А тепер ще продумують, вишуковують вільний час (а його все менше і менше, тому що дружина Лілія постійно проживає у Харкові, а Борис – трудиться начальником охоронної фірми у Києві, доводиться розв’язувати ряд інших проблем, а в Майбутньому буває наїздами), щоб у черговий раз знову допомогти нашим воїнам, які захищають територіальну цілісність України, беруть участь у боях з диверсантами по захисту відвойованих рубежів Вітчизни.

ПЛАНИ «ОБРОСЛИ»
РЕАЛЬНІСТЮ

За лічені роки фермеру Гусаренку вдалося розвести 50 овець, дванадцять голів ВРХ, а свиней – понад півсотню – помісі свійських кабанів з дикими свинями. Тут різномасті – білі, чорні і смугастенькі. Останні – витриваліші, і прирости живої ваги у них хороші. У планах Бориса з роками збільшити їх чисельність. Є тут знаменитий і потішний кабан Жора, і свиня Манюня – обоє дикі. Їх довгенько шукали і недешево придбали. Водився у них ще й кабан Юрчик, хитрющий був – знайшов у сітчаній загороді дірку і втік. Порадували цього року опоросами Матильда і Машка. Усе це тваринницьке сімейство випасається за допомогою «електропастуха».
Є ще у фермера більше півсотні бджолосімей. Має фазанарій, де доглядається десятки птахів. Їх планує виростити, чисельно збільшити, а потім випустити на … волю. Щоб проживали саме у цій місцевості, поблизу Майбутнього.
А коли настає ніч, фермер покладається на двох своїх відважних охоронців, які обходять велику площу господарства. Нікого не пропустять. Це двоє добре навчених і підготовлених псів – Бона і Басар породи алабай. Охоронницькі здібності їх справді високі, за останній рік –жодної пригоди у нічну пори доби на території господарства не сталося.OLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERAOLYMPUS DIGITAL CAMERA

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.