Молода зміна на педагогічній ниві

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Молоді вчителі Забарівської ЗОШ І-ІІ ст. Любов і Микола Пароньки

За даними відділу освіти райдержадміністрації, минулого року в наш район прибули працювати семеро фахівців учительського покликання, але четверо з них вже звільнилися від виконання таких обов’язків. Цього ж року приїхали вісім молодих педагогів, причому шестеро з них – місцеві. Троє влаштувалися у міські школи, решта – у сільські. Тільки двоє з названих – вихідці з інших районів Чернігівщини. Про них і випала газетяру нагода розповісти…

Молоді, закохані, окрилені… Наче піднесені над буденністю – своїми світлими щирими почуттями, мріями про гарне майбутнє, вірою у переможне добро, надією на краще життя! Хіба не такими були усі ми на зорі свого дорослого шляху? А вони ще й першої своєї вчительської зарплатні не одержували! Працюють же з 1 вересня на нових робочих місцях, у новій для них школі, незнайомому дотепер селі.
Коли людині лише трохи за двадцять – який світ простирається перед нею! Вічність, у якій ти ніколи не будеш старим, збайдужілим до земних радощів, не станеш хронічно втомленим заручником печалей… Не можеш собі уявити такого! Юність твоя буде безмежною, триватиме століття!
Люба – ні, зараз вона, коли в оточенні допитливих першокласників, – Любов Олександрівна, розповідає про себе кореспонденту, що пише іноді вірші. Ось ніжні почуття ліричної дівочої натури знайшли вихід у поетичних рядках одного з них, про своє рідне село на благословенній довженківській Сосниччині. Навіть окремі строфи передають молоде замилування рідним краєм:

Село моє, де кришталевим ранком
Під вітру арфу, з мрій рожевих струн
Щоразу день знайомиться з світанком
У тихій благодаті вічних дум…
Село моє, де тиша – не в мовчанні,
І де з бурштину крапельки роси!
Тут вічність народилася в коханні,
А благодать – у вічності краси.

Чоловік її, Микола Сергійович Паронько – родом з Семенівщини. Одружилися ще студентами, а цього року закінчили Чернігівський педагогічний університет. Вона – вчитель початкових класів, він – фізики та інформатики, а у Забарівській школі ще й математику викладає. Так і хотіли працевлаштуватися, щоб удвох разом бути. Шукали собі роботу ледь не по всій області. А знайшли підходящі вакансії саме тут, у селі Забарівці. Миколина школа, яку закінчував у Погорільцях, значно більша, учні підвозяться туди з навколишніх сіл. От тільки робочих місць там для них з дружинонькою не було.
Влаштувалися тут. Винайняли спершу будинок із вигодами, є і газ та вода. Але переселяються до іншого, з піччю, щоб дровами можна було топити, коли з постачанням того проблемного “блакитного” палива можливі негаразди виникнуть. До місця роботи, правда, неблизько, виручає підвіз шкільним автобусом. У школі їм подобається, кажуть одноголосно. Колектив невеличкий, навчається 45 учнів, у першому класі – п’ятеро. Особливо з “першачками” не занудьгуєш – посміхається Любов. Колеги добре ставляться, допомагають порадами.
Вільний час молодої пари у селі теж присвячений здебільшого роботі, конспектам… Вона любить читати, у нього захоплення – риболовля. Подальшу перспективу лінія їхнього світанкового життя сама виведе. Мрії, плани – як у кожної молодої сім’ї: мати своє житло, народити і виростити дітей. І щоб війни не було, яка стала у нас несподівано болючою реальністю…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.