Михайла Іллюшка куля підкосила під Донецьком

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Михайло Іллюшко з дружиною /фото з архіву

Перед Новим роком у Пісках було неспокійно. Сепаратисти робили спроби непомітно підійти та завдати нищівного удару. У них це не вийшло — розвідка зробила свою справу, а танкісти – дали гідну відсіч. Серед захисників був і наш земляк, командир танка сержант Михайло Іллюшко з Наумівки. Новий рік для бійців пройшов більш-менш спокійно. А 2 січня, коли Михайло перебував на бойовому посту, сепаратисти лютували – саме цього дня ворожа куля й підкосила нашого хлопця. Не допоміг і бронежилет, куля потрапила у бік, між пластин, і пройшла навиліт.

Він родом з Наумівки. Коли розпочиналася Революція гідності, на його роботі тільки і говорили про це (знайомі хлопці їздили на Майдан підтримувати виступи народні), небайдужим до тих подій був і наш земляк. І це тому, що тодішня влада у країні все зробила, щоб довести людей до зубожіння. Товариші Михайла відверто заявляли про свою громадянську позицію. Патріотично висловлювався і наш земляк. Не раз особисто побував на Майдані. Багато розповідав про людей, які там боролися за права українського народу, про молодих жінок, котрі приводили сюди десятки своїх знайомих. Багатьох з них добре знав в обличчя, вони були не тільки хорошими кухарями, медиками, а й відстоювали вахту на барикадах. Михайло Іллюшко щиро вірив, що Україну можна не тільки перебудувати, а й реформувати. Як і багато його молодих товаришів, підтримував тільки європейський вибір нашої держави.
Будучи умілим будівельником, монтажником, в останні роки працював на новобудовах і в уже жилих будинках Києва і Київщини, встановлював вентиляційні системи. Працював разом з рідним братом Сергієм. Їх не раз називали кращими за професією. Тільки у Михайла трудовий стаж на будовах – понад десять років. Після армійської служби безробіття у Наумівці погнало його до столиці, де зна-йшов собі роботу до душі. Та запалав Донбас від ворожо настроєних сепаратистів і хитрих російських посібників, військових «послів миру»- гіркиних, бісів і різних там діркіних. І його товариші першими пішли до військкомату. А відразу ж за ними і наш земляк. Сказав батькам: «Я не можу сидіти, коли нашу землю топче ворог. Мушу захищати територіальну цілісність України, як і мої найближчі друзі». Пішов добровольцем. Спочатку брав участь у військових підготовчих навчаннях далеко від столиці.

За рідну землю,
український Донбас

Потрапив в одну з найгарячіших точок – в Авдіївку. Захищали це містечко силами окремої механізованої бригади. Михайло – командир танка, сержант. Коли терористи та їх прислужники з сусідньої країни нахабніли і йшли в атаку, отримували негайну відсіч. У той час ворожі військові формування ще й несли великі втрати. Не- одноразово так було, коли російські найманці і посланці з діючої армії «старшого брата» разом з сепаратистами, явно недооцінюючи наших українських вояків, спочатку обстрілювали їх місця розташування, а потім, зробивши хитру паузу, кидалися у наступ. А вже за кілька годин на полі у різних місцях валялися тіла знищених ворогів.
Навчилася добре воювати механізована бригада, у якій перебував наш земляк, молодший командир, патріотичний танкіст Михайло Іллюшко. А їй, сильній військовій частині, у критичні кульмінаційні моменти допомагали або приходили на виручку сусідні з нею українські підрозділи. Механізована бригада міняла свої позиції, її перекидали для захисту населення до одного , а потім іншого міста. Точніше, стояла за кілька кілометрів від великих населених пунктів. Маскувалися, усе робили для того, щоб бути непомітними ворогу.
Михайло до рідного села телефонував щодня.
– У такі хвилини розмови, – говорить мати, Ольга Олексіївна, – він казав, що «у нього все нормально, захищаємо відвойовані рубежі». А щоб більше щось повідав, то такого не було. Коли вони переїздили в інше місце, ми теж з чоловіком Анатолієм Михайловичем не знали. Правда, розуміли, що то були військові секрети. Можливо, це й добре, що син не дуже говіркий.
У великій родині Іллюшків існували свої неписані правила: спочатку Михайло телефонував дружині Олі, брату Сергію, який теж в Києві, а потім батькам. А Ольга Олексіївна та Анатолій Михайлович уже більше дізнавалися про сина, який в АТО, коли пізніше їм по «мобілці» розповідала невістка Оля чи син Сергій.
Другого січня уранці у визначений час Михайло не зателефонував. Батьки розхвилювалися: «Ой, що це? Повинен подзвонити … Щось, мабуть, сталося? Куди його звертатися?» Цей січневий день для них так довго тягнувся. Стільки болю і хвилювань приніс він родині Іллюшків! Мати сплакувала, а батько Михайла ходив мовби скований неприємними думками. І нарешті увечері від Сергія дізналися: « Михайла тяжко поранили. Хоча й був у бронежилеті, та куля потрапила у бік, між пластин, пройшла навиліт. Операцію зробили дуже оперативно, у польовому госпіталі ».
Уже другого дня кілька «трьохсотих» доправили до великого міста.

Дніпропетровськ,
госпіталь

Потрапив до головного госпіталю, де пролікувалися уже тисячі поранених, у місто над Дніпром.
Тут за підтримки місцевої облдержадміністрації та фінансової допомоги з Києва створені якнайкращі умови. Майже до ста відсотків поранених, яких вдається сюди доправити у перші години чи перші два дні, виживають і стають на ноги.
Наш земляк Михайло Іллюшко відразу потрапив до реанімації. Лікарі сказали: «Є всі гарантії, що житиме. Куля не зачепила життєво важливі органи». Лікували, використовуючи якнайкращі дорогі ліки, щоб зовнішні та рани всередині гоїлися якнайшвидше. Тут усім пораненим, у тім числі і Михайлу, забезпечували посилене харчування. У меню—постійно свіжі овочі і фрукти, м’ясні страви, що теж сприяло швидкому одужанню.
Двадцять першого січня нашого земляка виписали з госпіталю. З ним вдалося поговорити по мобільному:
– Ходити мені ще важкувато, дає про себе знати поранення. Я сьогодні буду у Києві. Мене зустрічатимуть дружина Ольга і брат Сергій. Перебуватиму у відпустці. Пізніше і до батьків приїду.

Міцніший від броні

Штормить обурення, як море бурнеє, у нас.
Небесні сотні йдуть у вічність молодими…
За «сіру незалежність» вже збурений Донбас,
Російські окупанти виринають з диму…
Тривожно й сумно на душі тобі й мені:
Скипає зрадою «котел» на східній тій тернині.
Криваве місиво і жах – Вкраїна у вогні…
Ми переможемо! Бо ми народ,
міцніший від броні!

Олександр Дудко, с. Сядрине

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.