Миру моїй країні!

Євгенія Стукало (зліва) і Лілія Грищенко /фото автора

Євгенія Стукало (зліва) і Лілія Грищенко /фото автора

Сьогодні, коли у нашому спільному домі неспокійно, особливо розумієш значення слова – мир, можливо вперше, по-справжньому розумієш, крізь що довелося пройти нашим дідам-прадідам, щоб залишити нам найцінніший спадок – мир. На думку спадають рядочки пісні Софії Ротару: „Войны пусть стынут во мгле” і особливо оце: „Люди, потише, потише…”

Навіть маленькі дітки у садочку говорять про можливість загрози військових дій. Діти самі не вигадують – вони повторюють те, що почули з телеекранів, те, про що говорять їхні батьки. То може б, варто частіше говорити про мир і блакитне небо, сіяти у юні душі зерна любові, а більш дорослим пояснювати, що тільки миром можна все вирішити? Чи не за отакі сонячні посмішки своїх дітей та внуків складали голови старші покоління?

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.