На Корюківщині міг бути ще один Герой Радянського Союзу

 

Наша історіяЧому захисника належно не оцінили?

08Хто не радіє зараз весні? І старе, і мале. Усіх знайомих тепер зустрічаєш частіше. І Володимир Тищенко у теплій квартирі не засиджується. Зазеленіє трава – свою гарну білу кізку виведе до річки пасти. І як він умудряється в самому центрі міста господарство тримати? Киває рукою здаля: «Вітаю! Якось треба мені з Вами поговорити!…»
Ми ніби завжди й говоримо. Та ця розмова була особливою.

Одкровення

– Скільки мені біль із собою носити?.. Розкажу, може, хоч напишеш, реабілітуєш мого батька від поганої слави. Всі про нього звикли казати «сектант» та «сектант»… А він міг стати Героєм Радянського Союзу!..
Дивлюся на Тищенка й не вірю. Та Володимир Павлович знову повторив ці слова.
– Я тут деякі папери все життя бережу. Батька давно немає на світі, а вони живуть… Чула про партизанське з’єднання Михайла Салая і Петра Коротченка? У ньому було кілька груп підривників. Однією з них керував Павло Тищенко. Висаджував у повітря мости й ворожі ешелони, ризикуючи життям. Ось тут підтвердження, що за мужність і героїзм його представлено до надання звання Героя Радянського Союзу. Читай!
Володимир простягнув аркуша, пожовклого від часу: «Бойова характеристика на командира диверсійної групи загону імені Чапаєва з’єднання Коротченка т.Тищенка Павла Леонідовича».
Далі каліграфічним почерком написано: «У Червону Армію мобілізований у 1941-ому році. Потрапив в оточення і полон у листопаді 1941-го в районі м.Рославль. Звідти втік у березні 1942-го.
У партизанський загін прийшов у березні 1943-го. Проявив хоробрість і мужність у боротьбі з німецькими загарбниками. Весь час перебування у загоні т. Тищенко був диверсантом-підривником, потім – командиром диверсійної групи. Має великий досвід по підриву ворожих ешелонів і щодо всіх диверсійних робіт на залізничних шляхах. На рахунку Тищенка дванадцять підірваних ворожих ешелонів із живою силою, технікою, будматеріалами та ін. Відправив під укіс ешелони на таких залізничних дорогах: Київ – Полтава (5 ешелонів), Овруч – Мозир (1 ешелон), Ковель – Любомль (3 ешелони), Любомль – Хелм (1 ешелон). Крім того, Тищенко брав участь у боях із німцями, мадярами. Так, у бою в районі Іванкова, під час розгрому німецького гарнізону в селі Грезля Тищенко проявив відвагу й мужність, діяв швидко, ризикуючи життям. За його диверсійні подвиги командування з’єднання представило до нагороди орденом «Великої Вітчизняної війни І ступеня».
Під час виконання диверсійного завдання на залізниці Ковель-Любомль 15 березня 1944 року Павла Тищенка було тяжко поранено. Його відправили на лікування до Києва.
Командування партизанського з’єднання знову представило сміливого корюківця до нагороди. Цього разу надіслали документи на надання йому звання Героя Радянського Союзу. Бойову характеристику підписали тоді командир з’єднання Коротченко (Салая було поранено) він лікувався), комісар Бугрим і начальник штабу Алексєєв. Їхні підписи завірив печаткою і своїм підписом майор Смирнов із відділу кадрів. Ліворуч дата – 19 квітня 1944 року.
– До батька в Київ заїхав Петро Коротченко, потис руку, побажав швидкого одужання й сказав коротко: «Чекай Героя!», – згадує батькову розповідь син. – Він чекав. Після кількох місяців лікування в госпіталі одягнув військову форму артилериста. Не офіцерську, правда, рядового. І в артилерії чекав… Навіть після війни ще сподівався. Та потім зрозумів: марно. Його слова й досі пам’ятаю: «Всі про мене забули. Я нікому не потрібен, лише Богу!» Православна церква в Корюківці на той час не функціонувала, тож батько став сектантом. На фабриці технічних паперів, де він працював лимарем, на фронтовика почали дивитися скоса.

Ганьба і шана

Один випадок, мабуть, ніколи не зітреться з пам’яті Володимира Тищенка:
– Якось уранці татко попросив, щоб я наприкінці робочого дня підійшов до фабричної прохідної. Він чекав, що хтось прийде і, можливо, вручить йому довгоочікувану нагороду. Його попередили про зібрання в клубі.
Отож хлопець – біля прохідної! Пролунав гудок, й робітники заспішили додому, та їх на виході попередили: «Йдіть до клубу!»
У залі, яка здавалася тоді такою величезною, яблуку ніде впасти. Начальство тут, якісь військові.
Ніхто Золотої Зірки лимарю не привіз, навпаки, почали таврувати. Був майже Герой, а став ворогом народу. Виступали і свої, і чужі, мовляв, у сектанта Тищенка зв’язки із закордоном, звідти все до нього пливе, та й секта страшна, де не гріхи відмолюють, а ледве не людей у жертву Богу віддають… І такий Тищенко, і сякий…
Батько стояв блідий, а Володі, ніби мову відібрало… Що ж до них пливе із закордону?.. Вдома бідність, Володя з бабусею і матір’ю на городі працюють, квартира скромна, ніяких вигод… Тато всі дні на роботі, а у вихідні іде молитися. Ні дружину свою, ні сина з донькою туди не тягне, не примушує, мовляв, це моє і нехай буде зі мною…
Фронтовика-сектанта ніхто на руках не носив, у президії не садовив… Біль носив із собою і зла ні на кого не тримав.
Але не всі вважали Павла Тищенка пропащою людиною для радянського суспільства. Рідні зберігають листа з ради ветеранів з’єднання партизанських загонів Михайла Салая – Петра Коротченка. Надійшов він 5 березня 1995 року. Павла Леонідовича сердечно вітають з 80-річчям: «Вас знають і глибоко поважають усі партизани нашого з’єднання як мужню людину, хороброго і відважного бійця, який самовіддано боровся за нашу Батьківщину.
Після війни, – пишуть далі голова ради ветеранів С.Шелудько та секретар І.Корецький, – доля наших партизанів, яких розкидало життя скрізь по країні, склалося по-різному. Спільним було одне: всі, не шкодуючи сил, відновлювали народне господарство. Для більшості з нас, на жаль, важкою була не тільки молодість, а й старість. Нас, переможців у війні з фашизмом, скривдили, принизили, і ми опинилися на межі бідності. Ми не знаємо, шановний Павле Леонідовичу, як Ви прилаштувалися до так званої «перебудови», але завжди будемо шанувати Вас як партизанського побратима, вірного й надійного товариша».
Є ще й інший лист, датований 18 квітня 1975 року. Його автор – комісар партизанського з’єднання Салая-Коротченка Василь Бурим: «Я пам’ятаю твоє тяжке поранення. Пам’ятаю, як з Коротченком приїздили в Київ, у Президію Верховної Ради УРСР з поданням на нагородження відважних партизанів. Наказом №12 від 12 квітня 1944 року ми представили тебе до надання звання Героя Радянського Союзу».
Того квітневого дня 1944 року командир і комісар не тільки заходили до Президії Верховної Ради УРСР, а й провідали Павла Тищенка в лікарні, що була неподалік.
Василь Бугрим цікавився в листі до Тищенка, чи ж надали йому звання Героя. Комісар із гіркотою повідомляв, що ніхто з відважних партизанів, яких їхнє командування представляло тоді до високих нагород, чомусь їх не отримав.

Коли горіла
Корюківка

Чому ж герой не став Героєм? Можливо, мало ешелонів підірвав? Сорок диверсійних груп з’єднання, в кожній по троє людей, їх знищили 46. Павло Тищенко зі своєю – 12. Невже й на Героя не тягло? Можливо, Тищенку треба було загинути, і тільки тоді про нього б заговорили й посмертно нагородили?
А не могло статися, що партизанські папери десь загубилися у високих кабінетах? Чи квота Героя перейшла до когось іншого?
А якщо комусь не сподобалося, що Павло Тищенко, рядовий Червоної Армії, мобілізований на фронт на самому початку війни з гітлерівськими загарбниками, потрапив до німецького полону і тричі тікав? Потрібно мати неабияку мужність, щоб подолати пекло неволі, знущань і принижень. Дістався до рідного дому в Корюківці ледве живий, запух від голоду. Трохи відійшов, аж тут нова біда – Корюківка у вогні, гітлерівська розправа над мирним населенням. Треба рятуватися.
– Ми з мамою і татом бігли лісом з лісопилки у бік Чорного Хутора, до родичів. Уже біля хат тато сказав: «Ідіть самі. У мене інша дорога, до партизанів». Пізніше ми дізналися, що батько з народними месниками в лісах, – згадує Володимир. – Скільки ми поневірялися по селах! Люди боялися надавати нам притулок. Спасибі, тато передав, щоби йшли у Бреч, де староста працює на партизанів. Він нас і врятував. Ми, може, і були б із батьком у загоні, та коли дісталися єлінських лісів, партизани вже пішли далі…

Салай і салаївці

Про з’єднання Михайла Салая – Петра Коротченка (Кочубея) написано небагато. Навіть у бібліотеці автор цих рядків книги про партизанів-салаївців не знайшла. Дав почитати син колишньої партизанки Ганни Єрмоленко (Потяговської) – Олександр. Її назва «Знайомими дорогами». Автор – Михайло Салай. Рік видання – 1981-й. Він партизанив у наших краях у 1918 році. Під час Великої Вітчизняної війни настійно домігся відправлення за лінію фронту, в знайомий чернігівський ліс, щоб створити партизанський загін і знову пройти шляхами юності, наносячи удари по ворогу. Літак скинув ініціативну групу 13 березня 1943 року поблизу хутора Мостки Щорського району. Їх було 18 осіб. Через тиждень – сто. Перший партизанський загін носив ім’я Щорса. Через два місяці це було з’єднання із трьох загонів. Їх була тисяча справжніх патріотів. Діяли в лісах Чернігівщини і в степах Полтавщини, на землях сусідньої Білорусі, на річках Снов, Тетерев, Остер, Десна. І на Дніпрі, і за Дніпром, де не давали дихати трьом ворожим полкам. Диверсійні групи діяли на залізницях…
Про підривника Павла Тищенка теж згадується в цій книзі. Про те, як він підірвав міст біля села Ільїнці. З ним були диверсанти Прищепа, Цимбаліст і Бокач.
Син Тищенка переживає: «Мало про батька написано». Але ж і сам Михайло Салай зізнається. Що на війні не думав колись писати книгу. Хотілося б побільше розповісти про кожного з бійців, але це неможливо… Та з низьким уклоном згадує всіх. Живих і загиблих…
Якби дожив до цих днів Павло Леонідович Тищенко, доповнив би книгу. І командирів згадав би, і побратимів, Григорія Єременка з дружиною, Ольгу Корінь, Івана Іваненка… Щодня тоді дивилися смерті у вічі.
Одних після війни шанували, а Тищенка звали зневажливо «сектантом». Ось так. Одним словом можна перекреслити бойові заслуги…
Бачу по очах його сина, як хоче він реабілітувати батька. Хто б не хотів? Уже сам сивий. Посад у житті не обіймав. Електриком був умілим і зварювальником. Діти давно виросли, онуки є, дружину береже. Трудяща людина, просто кажучи.
– Я батька любив таким, яким він був, – тихо каже Володимир.
Він не кривить душею. Та й навіщо?

 

03

Володимир Тищенко /фото Вікторії Савченко

Зоя ШМАТОК, 2012 рік.

22 коментарів

  1. вуж говорить:

    Тищенко не воював, випадково, проти УПА? А то ще й ворогом буде, а не просто “сектантом”…

  2. партизан говорить:

    скільки ти будеш паскудити під кожною статтею, дебіле?

  3. партизан говорить:

    людей в жертву віддають, прямо як нинішні “карателі” і “бандерівці”. Час іде, а методи упирів з НКВД-МГБ-КГБ не міняються. До речі, цих упирів д-у-у-же поважає товариш вуж. Може і сам доноси на Тищенка строчив. Аякже “Для дела партии”.

  4. вуж говорить:

    Куртизан, це я спалив Дж.Бруно, захопив обидвi Америки та знищив мiсцевих жителiв, печиво на майданi я роздавав! Куртизанам грошей!

  5. партизан говорить:

    Скільком людям отакі “вужі” долі поламали, а тепер тут “Астрят”.

  6. партизан говорить:

    До речі, чого це ти не виправдовуєш “деятельность товарищей”, “правильно мол, делали, боролись с контрой” і т.д. Коли до тебе дійде, що боролись вони з власним народом. ні за що принижували, ти я бачу і зараз такої “советской демократии” хочеш. Я знаю, хочеш, аж млієш за нею. Бруно ти недороблений.

  7. вуж говорить:

    Чи я ображав цього збоченця?! Чого ж цей куртизан до мене причепився???? Я зламав його долю?????!!!!! Педерасти в гэйропу!!!!!!!!!

  8. партизан говорить:

    Ти називаєш цю людину збоченцем??? Ти реально кусок лайна. До чого тут Європа? Ти повний дебіл. Логіки нуль. Атрофація мозку, хоча який мозок у гидкого продажного плазуна. Йди вже готуй червоні трусєля для завтрашнього параду… Паслєдоватєль таварісча лєніна. той також кажуть любив товаріщєй по партії, по настоящому. Вуж чи як там тебе, недоробленого, ти мразота.

  9. вуж говорить:

    Знову у куртизана проблеми, весна, що зробиш, якщо людина хвора…

  10. партизан говорить:

    Нічого відповісти значить потрібно вішати ярлики. Ти суко, по темі що небудь напиши.

  11. вуж говорить:

    Я пишу по темi та куртизани достали.

  12. партизан говорить:

    Де твоє “по темі”? Людину принижували гебісти, то винна Європа і УПА. Скажи, що ти не дебіл, в_ж.

  13. вуж говорить:

    Навчися читати, жертва НКВД!

  14. партизан говорить:

    До чого тут це, ти, придурку, пиши по темі.

  15. партизан говорить:

    Ти по суті пиши, а не вішай убогі ярлики, недоумку.

  16. вуж говорить:

    Куртизане, а ти хоч один комент написав сам, чи тiльки на мене кидатися можеш, йолоп?!

  17. Ната говорить:

    [QUOTE]До чого тут це, ти, придурку, пиши по темі.[/QUOTE]

    Звертаюсь до “партизан”- а ти сам по суті що-небудь сказав? Крім типового для вас, бандерлогів, виття про “НКВД-МГБ-КГБ”? Чи ти думаєш, що всі забули як УПА вчинили Волинську різню, як різали пилами, рубали сокирами, били молотками, як знущались і вбивали ПРОСТИХ ЖІНОК і ДІТЕЙ?

  18. вуж говорить:

    Не забули люди, але “куртизани” хочуть, щоб це повторилось. Вони знайдуть винних, а далi по сценарiю.

  19. партизан говорить:

    що не забули? Тобто цей старий партизан по твоєму не герой, і “доблестное” МГКГБ його правильно принижувало. Ти повне чмо, в_ж.

  20. партизан говорить:

    Бля, волинська різня, ната, і в_ж, царьов вам в помощь, недорозвинуті.

  21. Ната говорить:

    “Царьов?” Каким местом? и что, это все твои аргументы?

  22. вуж говорить:

    Куртизан, я вважаю Тищенко – герой! А ти – шизофреник! Його принижували за релiгю, ти ходив до церкви 30 рокiв тому? Чи молився в закутку? Були такi обставини i розумна людина – Тищенко, це сприйняла, ЙОЛОП – куртизан залишився!

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.