На своїй батьківщині вони – зрадники чужої

Переселенці зі сходу  – Сім`я з Донеччини знайшла прихисток на Корюківщині

З вересня минулого року родина Скидан з двома донечками була вимушена тікати зі свого рідного міста Амвросіївка на Донеччині. І не лише тому, що місто зайняли «деенерівці» і там стало небезпечно жити, а й через свою проукраїнську позицію, яку Юля з Олексієм ніколи не приховували…
З 21 листопада сім`я проживає у Корюківці.

Ніч, 21 червня…

І хоч тривожні події на Донбасі тривали ще з минулої весни, по-справжньому вони відчули на собі жахіття війни саме 21 червня. Тоді вночі їхню Амвросіївку, районний центр на Донеччині, вперше обстріляли з «Градів». Стояв страшенний гул, снаряди потрапляли у житлові будинки, було багато поранених і вбитих… Цю дату 28-річна Юлія Скидан запам’ятала назавжди, бо з того моменту їхнє звичне життя закінчилося.

В беззаконні  і хаосі, або – правий той,  хто з автоматом

36-річний Олексій розповідає, що на зорі воєнного конфлікту у людей були дійсно полярні думки: хтось хотів приєднання до Росії, інші навпаки – залишитися в Україні. «Щоб зрозуміти, чому так, треба прожити і пропрацювати у цьому регіоні все життя… обзавестися сім’ями, більшість дітей яких потім житимуть недалечко – через кордон… – розмірковує Олексій. – Багато нюансів тоді впливали на думку людей – це треба спробувати зрозуміти…».
Для самих же Скиданів питання було вирішене однозначно і одразу: Донецька і Луганська області повинні залишатися у складі України, а не якихось самопроголошених ДНР і ЛНР. Колишній прикордонник, а донедавна – приватний підприємець Олексій Скидан, переконаний: якби тоді, ще на початку конфлікту, придушити прояви призвідників, таких жахливих наслідків не було б. А так, за словами чоловіка, зібрався і «сплив» на поверхню такий контингент людей, яких будь-яке цивілізоване суспільство ізолює якнайдалі, – наркомани, алкоголіки, колишні «зеки» і т.ін. А потім їм ще й зброю в руки дали…
– Їх кинули на блокпости, – згадує О. Скидан, – де вони тільки горілку жерли та глотку драли: «За ДНР!», зачинаючи серйозніші заворушення… А такі, приміром, як мій сусід, ярий «деенерівець», ретельно збирали інформацію про неугодних самопроголошеній республіці, складаючи списки таких людей, вислужуючись перед терористами. А ті у свою чергу – розправлялися з ними на свій розсуд: відбирали житло, виганяючи на вулицю, саджали у собачі будки-вольєри, де люди змушені були жити, як тварини, і т.ін. Що вже й говорити про українських військових, яким лише за наколку на плечі з гербом України відсікали руку. У такому беззаконні і вседозволеності правий той, хто з автоматом…
Тож коли заговорили про необхідність заарештувати хоча б того інформатора-посіпаку – ніхто не реагував. Та й кому було? Представники влади, які всюди виступали начебто за єдину Україну, здебільшого були сепаратистами, які відкрито збирали гроші на потреби терористів або працювали на них. Наприклад, начальник міської ЖЕК – відомий навідник та інформатор, завдяки якому загинула не одна сотня людей… Чи заступник начальника міліції, який перевозив зброю і бойовиків з Росії. І навіть коли його затримали – відпустили за гроші через декілька днів. Чому?! Бо навколо – безліч зрадників. Міліція – половина перейшла в ДНР, а решта вже не могла виконувати своїх обов’язків, та й що вони могли зробити без зброї?.. Воювати і протистояти диверсійним групам не давала сама ж влада. Зате сприяла окупантам всіляко…
Єдині, хто намагався боротися з беззаконням і хаосом, за словами Олексія, були прикордонники. У часи сум’яття О. Скидан згуртувався зі своїми колишніми товаришами по службі, кадровими військовими. На деякий час групу прикордонників Скидани навіть прихистили у себе вдома. Та потім, через активну діяльність по відстоюванню свого права жити у своїй країні, їм усім довелося покинути Амвросіївку, де «деенерівці» вже занесли їх у свій «чорний список».
– …Як зрадників «їхньої Батьківщини», – болісно посміхається Юлія.

У режимі війни

Вся влада в Амвросіївці і досі перебуває у руках терористів. Прості люди потерпають від відсутності продуктів харчування, безробіття, припинені всі виплати…
– Це страшно, але у нашому місті люди похилого віку просто помирали від голоду, – зазначає Юля. – А як було виживати? Грошей нема, роботи – теж, пенсії не виплачують. У кого хоч якісь запаси харчів були – добре, а ні – помирай… Просто на моїх очах гинули містяни від розриву снарядів. Так, жінці-лікарю на вулиці відірвало обидві ноги, а чоловікові, який копав картоплю на городі, – голову. Небезпека чатувала звідусіль… Настали такі часи, коли замовкли навіть ті розумники, які колись хотіли «свою республіку» – бояться! Бояться будь-що говорити, бояться ходити вулицями і вмикати ввечері світло. Місто переповнене військовими з автоматами, вулицями без кінця й краю рухається російська бойова техніка. А цей жахливий постійний гул, літаки, сигнальні ракети, вибухи! Жити у підвалах і сховищах стало нормою…
На початку вересня Скидани перебралися в Маріуполь, а вже 21 листопада – в Корюківку. Більше тридцяти годин потягом, автобусами, автівками, аби тільки убезпечити своїх дітей – шестирічну Настю і півторарічну Марійку.

У Корюківці

Сім`ю, яка опинилась у незнайомому поліському містечку, взяли під своє крило фахівці Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Допомогли винайняти житло, влаштувати старшеньку донечку у дитячий садок, оформити потрібні документи на соціальні виплати, надали необхідні продукти харчування та овочі, адже родина не мала жодної копійки грошей.
– Ми дуже вдячні Центру, а особливо спеціалісту Вікторії Васюк, – каже Юлія Скидан. – Вона настільки пройнялася нашими проблемами, наче власними – водила по всіх інстанціях чи не за руку, допомагала у будь-яких наших проханнях, навіть няньчила маленьку донечку, доки оформляли документи на виплати в управлінні праці і соцзахисту населення. Спасибі їй величезне!
Молода мама вдячна також Корюківській райлікарні за благодійну допомогу ліками для донечок. Малеча захворіла одразу, тільки-но сім`я приїхала у місто. Оскільки коштів на лікування не було, підтримка медиків була дуже доречною.

…а думками – вдома

За словами Скиданів, в Амвросіївці зараз залишилися переважно старики та прихильники терористичної ДНР. Російське телебачення продовжує залякувати тим, що в Україні розпинають людей, їдять дітей та іншими нісенітницями, на які тільки спроможна хвора уява. «Деенерівці» – обіцяють світле майбутнє, мовляв, треба потерпіти, а там…
З різними думками сьогодні живуть у нашому місті і тимчасові переселенці Скидани. Юлія зізналася, що й досі не може спати спокійно – менша донечка злякано плаче, тільки-но почує залпи салютів, які час від часу лунають у центрі міста. Хвилюється за батьків і старшого брата, які залишилися в окупованій Амвросіївці. А Олексій зізнався, що планує повернутися у рідне місто, аби захищати свій край, навіть попри те, що йому на мобільний і досі приходять повідомлення від «деенерівців» з погрозами на кшталт «повісити на першому дереві без суду і слідства».

DSC_2284

Родина Скидан /фото автора

2 коментарів

  1. вуж говорить:

    Помiтно, що довго голодував Олексій…

  2. андрій говорить:

    ?

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.