Недоступний стадіон?

«Чому нас не пускають на стадіон «Паперовик?»

До редакції завітали троє молодих чоловіків, з них назватися у газеті погодився приватний підприємець Олександр Носаченко. Спортивної статури чоловіки, серйозно захоплюються спортом, грають у корюківській футбольній команді «Ветеран». Але дуже обурені тим, що ні грати, ні тренуватися на міському стадіоні «Паперовик» їм не дозволяють. Директор Володимир Бондаренко їх туди просто не пускає, щоб не зіпсували поле.

30_02

Володимир Бондаренко, директор стадіону «Паперовик»

«Ми змушені їздити по селах району, змагатися на пристосованих футбольних полях – у Сядриному, Холмах, Перелюбі, інших. Але тільки не на облаштованому газоні корюківського стадіону. Нам навіть не дозволяють тренуватися там на додатковому (без вишуканого трав’яного покриву) полі. І дітворі, яка має значно меншу від нас, дорослих, вагу – теж грати у футбол на стадіоні не можна. Кому потрібен такий стадіон? Зимою нас не пускали на каток. Торік чемпіонат району з футболу теж проходив не на зразково впорядкованому полі «Паперовика», а на Олексіївці, на пристосованому, вкритому ямами, полі за школою. Нещодавно дві корюківські команди їздили змагатися у Сядрине. А скільки б глядачів могло зібратися у Корюківці! Наш футбол цікавить багатьох, а змоги його подивитися в нормальних комфортних умовах у міських людей, виходить, немає».

Редакції скаржили-
ся молоді мами…

Слухала я наших відвідувачів і згадувала своє дитинство, яке пройшло саме на стадіоні «Паперовик». Наша родина тоді мешкала по вулиці Червонохутірській, 20, якраз перед стадіоном. Ворота цього спортивного об’єкта ні перед ким не зачинялися. Та й чи були вони – вже не пам’ятаю. І взагалі, стадіон тоді стадіоном назвати можна було умовно: на полі трави не було, доріжки далеко не рівненькі, туалет ми самі «облаштували» – під напіврозваленими трибунами. Хоча їх було дві, і вони були вищими. Паркан навколо – продірявлений. А з якою заздрістю ми поглядали на «віпложу». Це була така собі висока будка, у якій сиділо під час змагань начальство. Та, незважаючи на усі негаразди, ми ганяли на стадіоні зранку до пізнього вечора, вчилися кататися на велосипедах, брали участь в усіх заходах – і як гравці, і як глядачі. А проводилися вони дуже часто. На стадіоні гриміла музика, навіть працювали заклади торгівлі, де ми ласували «газировкою» та морозивом. Скромніше, дуже скромніше він тоді виглядав, але від того ми не менше його любили. Взимку обов’язково працював каток. Для усіх – усіх…
Дві молоді мами якось розповідали у редакції нашим журналістам, що їм не дозволяють з дітлахами навіть зайти на стадіон, погратися. Хоча вони мешкають поруч, і кращого місця для прогулянки з малечою на руках просто немає…

Що про це думають компетентні особи?

Директор Корюківської спортивної школи Тетяна Тищенко: «Я за те, щоб стадіон «Паперовик» використовувався на усі сто відсотків! Те, що наші футболісти грають на пристосованих полях по селах, коли у Корюківці є чудове поле – неправильно. Будь-якому сільському хлопцю було б дуже престижно приїхати на змагання в райцентр. Вони б проявляли більшу зацікавленість до спорту та здорового способу життя загалом. А ми, дорослі, саме цього маємо прагнути – забрати дітей від комп’ютерів, телевізорів, з барів і неблагополучних компаній і навчити цікаво, з користю для здоров’я проводити вільний час.
Інша річ – призвичаювати дітвору, а інколи й дорослих, до порядку та бережливості. Деякою мірою я розумію директора стадіону Володимира Бондаренка, коли він не пускає майже нікого на стадіон – так береже підпорядкований йому спортивний об’єкт, який по праву вважається одним з найкращих на Чернігівщині. Наше обласне керівництво хоче навіть укласти з фабрикою договір, аби проводити обласні змагання з легкої атлетики саме на корюківському стадіоні, в облаштування якого ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП” вклало значні кошти. Нині вони проводяться у Славутичі, саме туди й спрямовуються немалі кошти за це. Чому б їх не отримувати корюківському стадіону?
У кращому стані, ніж зараз, стадіон, переконана, не був ніколи. І в цьому, безумовно, заслуга його директора. Однак дуже жаль, що сьогодні футбол на газоні «Паперовика» нашим дітям недоступний (ні тренування, ні змагання). Легкоатлети, з дозволу гендиректора фабрики Віктора Мурая, мають змогу після 17 години разом з тренером Романом Лисіком проводити тренування. Директор стадіону вимагає від них дисципліни, охайності, на трибуни не пускає. Звісно, берегти стадіон потрібно. Я сама після змагань на сахутівському полі вигрібаю сміття мішками… Але здоров’я дітей і дорослих – понад усе. Переконана, це важливіше будь-яких порядків…»
Голова райорганізації ВФСТ «Колос» АПК України Олександр Стельмах: «Скільки займався спортом – увесь час усі команди грали на полі корюківського стадіону. У 90-х роках, навчаючись у школі, там ми й тренувалися. У 1991році мені навіть пощастило працювати на стадіоні. Я був робітником, а Валерій Нікитенко – директором. Удвох з ним фактично відкривали оновлений після радянських часів стадіон «Паперовик». Кошти в його реконструкцію вклала фабрика, і ми числилися її працівниками, але відповідали за стадіон, який був доступний усім. Пропрацював до армії, півтора року. Коли повернувся, нічого не змінилося, на стадіоні проводилося багато різноманітних змагань. Доступ до головного спортивного об’єкта почав обмежуватися, коли його директором призначили Володимира Бондаренка. А особливо – років три тому. Я вже працював у «Колосі». Якось навіть довелося мера Ігоря Матюху просити, щоб потурбувався, аби нам дозволили провести один з матчів Кубка району. Торік на стадіоні «Паперовик» ми не провели жодного спортивного заходу. У цьому році президент федерації футболу району Володимир Мартинович особисто домовлявся, щоб фінальну гру Кубка Перемоги, яка відбулася 10 травня, нам таки дозволили проводити на корюківському стадіоні. Та дві напівфінальні гри, які були дуже цікавими, за участю чотирьох корюківських команд («Ветеран», «Відродження», «Фаворит», «Фортуна») пройшли у селі Сядрине. Якби у Корюківці, було б багато глядачів, а так – не більше двох десятків, котрі, в основному, приїхали з райцентру.
В.Бондаренко дійсно не пускає нас на стадіон. Аргументує це тим, що фабрична команда «Авангард» грає на першість України з футболу серед колективів фізкультури, і поле має бути підготовлене до усіх ігор (торік їх було п’ять). А районними змаганнями ми можемо зіпсувати газон. Я не можу з цим погодитися. Якщо проводити в рік декілька основних районних ігор – поле не зіпсується. На стадіоні, окрім центрального, є й додаткове поле. Дійсно, кілька тижнів тому команда «Ветеран» просилася потренуватися на ньому, але Володимир Бондаренко не дозволив. Розумію, що всі ігри на стадіоні не можна проводити, але основні, в яких зустрічаються лідери і які будуть цікаві багатьом, – треба грати на центральному стадіоні. Це було б чудово і для вболівальників, і для футболістів.
Однак, уже два роки підряд усі корюківські команди на першість району грають на стадіоні, що на Олексіївці. Хоча стадіоном його назвати не можна – звичайнісінький «вигон» з воротами. Самі робимо розмітку, поле нерівне, через що гравці часто травмуються, глядачі туди майже не приходять. Найбільше засмучує те, що «Авангард», у якому, окрім одного місцевого футболіста, – усі легіонери (чернігівські гравці, яких найняли), має доступ до комфортного сучасного поля, а наші спортсмени, більшість з яких працюють на фабриці, їхні батьки трудилися на фабриці – ні!»

«Я душу вкладаю
у стадіон…»

На стадіон «Паперовик» я прибула зрання. На початку дев’ятої там було двоє людей, які бігали по доріжці, розминалися. Мене зустрів директор Володимир Бондаренко, який обіймає цю посаду вже майже 20 років (з 1997 р.), професіонал своєї справи, має дві вищі освіти – закінчив з червоним дипломом Смоленський інститут фізичної культури та Вищу школу тренерів України. Він і провів екскурсію по підпорядкованому йому об’єкту. Дійсно, різниця між тим, що було колись і є тепер – разюча. Скажу відразу – на стадіоні добрий хазяїн. Отже, який сьогодні «Паперовик»?
Центральний вхід. Охайний, але вже потребує ремонту. Володимир Миколайович за сприятливих обставин (фінансування), планує цьогоріч його ремонтувати, навести невеликий дах. А коли прийшов, згадує, на вході замість воріт були бетонні плити, так званий «блокпост»… Навколо стадіону нині капітальний бетонний паркан, подалі від трибуни (щоправда, вона лише одна) – туалети. Є вода для пиття, вагончик з роздягальнею для гостей і кімнаткою для тренерів. На іншому боці стадіону – господарські приміщення, зокрема, душові з бойлером. Вздовж паркану височіють гарні стрункі берізки, сосни. Невеличкий сосновий бір є і за футбольним полем, там у спеку дуже люблять відпочивати футболісти. Яке деревце не прижилося – на його місці вже тягнеться до сонечка інший пагінчик.
Футбольне поле. На центральному полі – рівненький густий трав’яний покрив. Щоб такий виріс, до 1 травня нікому на нього ступати не дозволяється. Навколо – бігові доріжки, але покриття останніх давно треба замінити, позадиралося: гарантія на нього, каже Володимир Миколайович, – десять років, а лежить воно майже двадцять. Ліворуч розташоване додаткове футбольне поле, на ньому теж є непоганий трав’яний покрив. Поруч – спортивний майданчик та обгороджене льодове поле.
Загалом, це й усе кількагектарне хазяйство Володимира Бондаренка. Чисто, усюди покошено, жодного папірця, склянки, гілки. Лише біля трибуни, у травичці, прискіпливе журналістське око побачило лушпиння соняшнику – але це вже наша з вами ментальність: у неділю був футбол, от хтось і насвинячив… На стадіоні я не побачила жодного сміттєвого бака. Директор каже, що виставляє їх тільки під час ігор. І чого тоді до них не потрапляє… Смітять і щоденні відвідувачі, особливо нічні… Стадіон, виявляється, на ніч не зачиняється, на воротах навіть немає замка.
З приводу скарги футболістів «Ветерана», Володимир Бондаренко сказав таке:
«Коли 18 років тому я приймав стадіон, не було ні паркану нормального, ні входу, ні лавок на трибуні. Туалет без дверей стояв поруч з глядачами, наче роззявленим ротом споглядав на поле. Води не було, а нині навіть лічильник встановлено. Жодного деревця навколо. Не мали й хокейної площадки та гімнастичного містечка. На секторі для штовхання ядра лежала щебінка, росло багато кущів, а на запасному полі паслося п’ятерко свійських кіз…
За два десятки років зроблено багато, я душу вкладаю в стадіон. Якби досі у нас було одне футбольне поле і всі на ньому грали – у якому б стані воно було? Звісно, найбільшу увагу приділяємо команді легіонерів «Авангард», яка бере участь у чемпіонатах області та України. Що таке чемпіонат України – це підвищені вимоги до стадіону, зокрема, футбольного поля. Торік дві чернігівські команди отримали за стадіони «двійки», автоматично їхні команди було позбавлено права грати вдома. Корюківський стадіон «Паперовик» у 2013 році отримав усі «четвірки», 2014 – одну, і вже 6 травня приймав у себе команду з Плисок «Єдність». Ще одна наша команда «Зірка», у якій грають усі місцеві, теж заявила про намір грати у вищій лізі області, як і «Авангард». Вони теж проводитимуть свої ігри на корюківському стадіоні. Загалом ці дві команди проведуть на своєму полі щонайменше по 11 ігор. Крім цього, «Авангард» гратиме кілька – у рамках чемпіонату України.
Це неправда, що решті місцевих футбольних команд немає доступу до нашого стадіону. Той же «Ветеран» усі ігри чемпіонату області грає на своєму полі. Такі ігри проводилися і торік, і позаторік. На стадіоні проходять і ветеранські турніри за участю сусідніх держав. Якщо підсумувати, то протягом року стадіон приймає більше тридцяти ігор. Це більше, ніж у будь – якої команди з вищої ліги (ті на своєму полі проводять до 20 змагань). Треба зважати й на те, що футбольне поле треба обслуговувати. І якщо в інших не менше десяти обслуговуючого персоналу, то наш стадіон має лише директора в моїй особі та одного сезонного підсобного працівника. Наше поле більше сорока ігор не витримає, його просто порвуть, як сорочку…

Що ж робити? Як зробити доступнішим для корюківчан і жителів району
стадіон «Паперовик»?

Це питання час від часу зривалося з моїх вуст. Все розумію, але…
Володимир Бондаренко має з цього приводу свою точку зору: «Стадіон – приватна власність фабрики. Треба подумати про міський стадіон, який, до речі, планувалося зводити за дев’ятиповерхівкою. А поки що можна краще облаштувати поле на Олексіївці. Ним не перший рік опікується приватний підприємець Олександр Синюта (косить, ремонтує). А гуртом, спільно з гравцями – футболістами, за підтримки міської влади його можна привести в порядок, щоб більшість ігор проводити саме там. Основні ж – як відбувалися на полі «Паперовика», так і відбуватимуться. Також варто облаштувати футбольне поле на території міської четвертої школи, де розташована й спортивна школа. Цей об’єкт буде під охороною. Такі два поля добре б виручали давніх любителів спорту та молоде покоління.
Щодо зимового катка, то нікого я не виганяю, всі бажаючі катаються безкоштовно. Мамам з дітками теж вхід вільний. Лише на основне поле – не можна. Кажу відверто, ну, ви ж вдома по клумбах не ходите? А газон доглядати ще складніше. А ще виганяю зі стадіонну мамок з цигарками та пивом. І це – принципово!» DSC_025730_0330_0730_0530_10DSC_027930_08

Один коментар

  1. Ди Джей говорить:

    Володя – молодец. Нашим дай волю – дак не то что поле порвут, порвут все как тузик тряпку. Вот взять “доступний” Парк Памяти – мамочки с детьми катаются, а рядом пьяные ссут прямо на обелиск – какая культура, весь парк алкаши бутылками и прочим мусором забросали, и местные жители грешат этим делом, правда все к Дню Победы убрали, только жаль, что не те кто это делал.
    Надо камеры поставить и штрафовать-штрафовать – тогда культурные резко все станут. А за стадион что говорить – он под присмотром -просто куколка, пойдешь на пробежку – глаз радуется – везде чистота, а потому что знают – за мусор могут навалять. Так держать!!!

Залишити коментар