Новий інвалідний візок для Марини Тарасенко

Інваліду від народження, тридцятичотирирічній корюківчанці Марині Тарасенко у квітні поштовим кур`єром у район Милейок було доставлено новий інвалідний візок з електроприводом. Подбали про це працівники Корюківського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

001

 Не занепадати духом

Доля Марини непроста. Батькі померли, була одружена, чоловік також помер. «Він мене носив на руках, у буквальному розумінні», ­ розповідала Марина про нього якраз після його смерті. В їхнє щире кохання мало хто вірив, але воно було ­ для неї, для нього… Стосунки з мамою складалися непросто, навіть після смерті коханого чоловіка, молода вдова не отримала тієї підтримки, якої прагнуть усі дорослі діти. Невдовзі і мами не стало. Можливо, саме через те, що сонечко не так часто гріло її душу, життєвим девізом для Марини стало: не занепадати духом! «Не треба мене жаліти, ­ часто повторює вона, ­ якщо можете, допоможіть, тільки не жалійте».

 Мрія ­ самостійно пересуватися до міста

Живучи на самісінькій окраїні Корюківки, навіть здорова повноцінна людина розуміє, що до центру доведеться діставатися неоднораз. Для Марини ­ це ціла проблема. На своєму старенькому візочку вона не добереться за сім кілометрів ­ руки такої сили не мають, щоб крутити колеса. Доводиться винаймати таксі. Коштує кожна така подорож недешево. Але і не їздити не можна, не вовк же ­ людина із потребами і бажаннями. От і засіла у голові думка: якби інвалідний візок такий, щоб їхав сам. Коштує він недешево, отож бажання перетворилося на мрію.

«Сама б вона не добилася візочка», ­ каже Тетяна Скоробагата, ніяк не примножуючи власної ваги. Просто, щоб отримати таку соціальну допомогу, треба не один поріг оббити, побувати і в області. А у Марини немає поряд такої людини, щоб всі паперові справи на себе взяла. Спеціаліст відділу РЦСССДМ Тетяна Скоробагата для Марини стала такою людиною. Разом пройшли комісію, ЛКК. На Чернігівську обласну МСЕК Тетяна Скоробагата їздила без Марини, вистояла чергу, довела, що жінка здатна керувати кріслом­коляскою з електроприводом. І почали чекати… Лише у квітні цього року у відділення пошти прийшла посилка ­ омріяний Мариною візок. Його доставили кур`єром, сусід допоміг зібрати.

За словами соціального працівника, який зараз допомагає Марині, вона вже опанувала техніку, хоча виявилися і деякі складнощі. Справа у тому, що подібний транспорт пристосований їздити лише по твердому покриттю, а там, де живе Марина, у мікрорайоні Милейки, покриття переважно піщане. Проте, центральна дорога асфальтована, до неї можна дістатися.

 Тепер під опікою соціальних служб

У цьому році для Марини Тарасенко було оформлено індивідуальну програму реабілітації. Що це означає? Маючи I групу інвалідності, Марина може розраховувати на певні соціальні пільги, до яких входить і лікування, і відпочинок. Скажемо так, що у своїй віковій категорії, вона чи не єдина у місті, хто пересувається на інвалідному візочку. Але щоб ця програма запрацювала для Марини, також треба чимало попрацювати Тетяні Скоробагатій. На неї Марина Тарасенко і оформила довіреність. Чекатимемо позитивних результатів. А до всього додам, що є у Марини ще одна мрія ­ зробити ремонт у будинку. Прагнення жити нехай і у скромній, але красі і охайності ­ природне бажання. От тільки для когось це ­ бажання, а для когось ­ мрія.

 P.S. Вже два тижні, як Марина пересувається на своєму старому, механічному візочку ­ не витримала таки техніка неасфальтованих милейківських доріг. Візочок здадуть у ремонт. Надія на те, що після ремонту ним таки їздитиме до міста, у Марини не згасає.

 

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.