Охрамієвичі ховали свого героя

Немає нічого страшнішого, ніж ховати дітей. Немає нічого гіршого, коли смерть так невиправдана. Історія Сергія майже така, як і більшості хлопців, котрих забрала неоголошена війна: мобілізували, пішов захищати, виконував завдання, героїчно загинув… Фрази, за якими життя, долі і покалічене майбутнє рідних, коханих…

99

Вишенька сипала білими пелюсточками, наче снігом. Вони падали на Сергійове скам`яніле обличчя, потрапляли у труну, яка стояла прямо тут, у дворі, під деревом. Так, син Валентини Летути повернувся додому із АТО… 

22

фото автора

Замість Польщі – Донеччина

15 січня Сергію Бодуненку із Охрамієвичів виповнилося 27 років. На свій день народження він приїздив у рідне село. Родина його немаленька, Сергій – третя дитина. Мама двічі виходила заміж. Є у Сергія ще і менша сестричка Надія. Але у всіх власне життя: хто у Чернігові, хто у Корюківці, а хто і у Холмах. Тато вже багато років, як покинув цей світ. У батьківській хаті – лише мама і вітчим. Вони і зустрічали його на порозі. А покидав рідну домівку Сергій часто. Шукав кращої долі на заробітках. Але завжди повертався. До того, як утворилася зона АТО, заробляв копійку у Криму. Приїде, бува, додому: «Щось у вас, мамо, паркан похилився», – примітить. Дивись, і паркан на заздрість усім вибудував. Іншого разу з приїздом сина щось іще новеньке у господарстві з`являлося. «Добрий і працьовитий, – розповідають про Сергія дівчата-сусідки Світланка та Оксанка, – мотоциклами захоплювався. Мотоцикл тут, під вишнею, завжди чекав на господаря. Був і автомобіль. Спиртним не зловживав. Бува, щось утне таке, за що і розсердитися можна, але Сергію все прощалося за його легку вдачу і поступливий характер», – утирають сльози дівчата. «Я вже не повернусь», – сказав якось юнак Оксаниній мамі, яка працює продавчинею у сільському магазині, коли отримав повістку про мобілізацію. «Ну, що ти, Сергійку, кажеш таке,» – захвилювалася жінка. «Не повернуся…», – наче відрізав.
А до цього Сергій Бадуненко збирався поїхати на заробітки до Польщі. Вже і документи усі оформив. Ось-ось побачить, як у Європі люди живуть. Але не судилося. Його напарники – за кордон, а він – на лінію вогню, на Донеччину.

За дві години до смерті

«Сергій наш за дві години до смерті усіх рідних обдзвонив, з усіма переговорив, – розповідає жіночка у натовпі, – уявляєте, наче відчував…»
Звістка про смерть Сергія з`явилася у інтернет-ресурсах. Ніхто не повірив, до останнього чекали, що інформація обновиться і з`ясується, що там – помилилися. У перші хвилини навіть мамі не повідомили. Але коли все підтвердилося, село наче оніміло. Всі чекали, коли привезуть Сергія, стиха передаючи одне одному історію про його загибель. Підірвався на розтяжці – версія, яку озвучено у Інтернеті. Удвох із товаришем Іваном Сорокою, бійці 41 батальйону територіальної оборони вирушили у розвідку у селі Староігнатівка Донецької області, не помітивши смертельної нитки, перечепилися. Російська міна вибухнула. Двоє молодих життів обірвалося.

Охрамієвичі ховали героя

Похорони – завжди болюча церемонія, особливо, коли ховають хорошу людину. А Сергій був таким, про яких говорять: небо забирає кращих. Важко було дивитися на згорьовану маму, якій повернули сина – витязя героєм, але тепер обіймати вона зможе лише холодний горбочок на кладовищі. Неймовірну тугу викликали сльози дівчини Сергія – Олі. Вони зустрічалися сім років. Війна розбила пару. «Майже два метри зростом, завжди усміхнений, щирий, дівчата його любили», – розповідає про нього вчителька і подає папірця, на якому вірш, присвячений Сергійкові. Таких папірців було кілька – значить, болить душа у людей. Такі рядочки не народжуються від байдужості.
У останню путь провести Сергія приїхали його бойові товариші, керівництво району. Червоними тюльпанами устелилася дорога до кладовища. Майже всі жителі села вийшли попрощатися з Сергієм – юнаком, який, захищаючи рідну землю, став янголом – поповнив ряди небесної тисячі, не дотягнувши до демобілізації кілька тижнів.

Післяслово

У день похорон мама Сергія отримала смс-повідомлення: «Ну, що, с…, поховала свого сина…», і далі – погрози. На весь світ хотілося кричати: «Що це, люди, за знущання?.. Невже так можна?» «Подібні повідомлення отримали і родичі Сергія, навіть ті, хто мешкає дуже далеко», – розповідає тітка загиблого воїна, просить допомогти припинити знущання. За її словами, і на Сергійову сторінку «Вконтакті», після його смерті, такі повідомлення стали надходити, що коси дибки стають. Хто це робить? Ті, у чиїх руках опинився мобільний Сергія. До речі, де він, рідні не знають. Про все це ми повідомили відповідні служби. Сподіваємося, людей залишать у спокої.

Мовою цифр

За чотири хвилі мобілізації з Чернігівської області на військову службу було мобілізовано 7,5 тис. осіб. Більше ста людей загинуло. За десять років Афганістану загинули 92 воїни з нашої області. На сьогодні додому повернувся 13-ий Чернігівський батальйон, у травні очікується ротація 41–го батальйону.

2 коментарів

  1. партизан говорить:

    Шлють такі смс такі недолюдки, як вуж, ната і інші тварини. Чому навіть на сторінці “Маяка” дають вільно почуватися цій нечисті? Де адміни?

  2. вуж говорить:

    Адмiни думають, куди сховати ЙОЛОПА-КУРТИЗАНА, щоб менше багна було в свiтi.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.