Пам’ятні автографи фронтовиків

Наша історія

Холминські ветерани, 1995 рік

У районній раді ветеранів на книжковій полиці ще з 1995 року зберігається незвичайне самовидання – «Автографи учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років». Нинішня назва – теж автографи фронтовиків, але, як визнано, у Другій світовій війні. Автори цієї унікальної статистичної книги – активісти-ветерани, працівники органів влади на місцях. Тоді, у рік 50-річчя Перемоги над фашизмом, учасників бойових дій у районі було ще багато.
Записи дуже короткі. Кілька речень. Про кожного. Й обов’язково – підпис людини, яка знає ціну фронтовим шляхам. Це – їхні автографи.
Де зустрічали День Перемоги 9 травня 1945 року наші земляки? На фронті, у госпіталях, вдома після поранення. Згадаймо їх сьогодні. Всіх згадаймо! Вони пішли захищати Батьківщину з почуттям високого обов’язку. З міста, села, хутора.
У 1995 році в невеличких хуторах Лісове та Журавльова Буда ще мешкали п’ятеро колишніх фронтовиків. Яків Іванович Сотник, якому виповнилося сімдесят сім років, День Перемоги зустрів у Німеччині старшиною. Механік-водій танку. Його ровесник Кирило Федорович Губко, гвардії сержант, мінометник. Радів перемозі у Польщі, в м. Чистакові. Микола Макарович Гончаренко, теж сержант-танкіст, лікувався в госпіталі в м. Любаві в Латвії. Туди прилетіла звістка про завершення війни. Лікувався після тяжкого поранення в госпіталі аж у В’ятській області Росії і Єгор Кузьмич Мальцев, сержант-піхотинець. А до Берліна дійшов Іван Омелянович Сотник, командир гармати.
Де тільки не ступав український солдат! Хто не бачив гори – побачив. Хто – біля моря побував. Через рівнини, річки, степи і луки, болота і сніги – тільки вперед.
Зв’язківець Іван Якович Барабаш (у 1995-му йому був вже 81 рік) 9 травня 1945-го виконував важливе завдання в Альпах. Дійшов туди із села Високе Наумівської сільради. А його ровесник Григорій Іванович Мартинович, рядовий стрілецького полку, був на півночі в Норвегії. Їхній односелець старший сержант стрілецького полку Йосип Васильович Стрілець отримав звістку про Перемогу аж у м. Харбін, що в Китаї. До Німеччини дійшов найстаріший високівець – кулеметник артилерійського полку Василь Миколайович Чвертка. А в Польщі закінчив війну Євген Семенович Баглай, рядовий.
Чимало бойових нагород отримав на війні старший сержант – зв’язківець Іван Лаврентійович Маринченко із невеликого села Костючки Тютюнницької сільської ради. День Перемоги зустрів там, де несе свої води Вісла. Його односелець Павло Григорович Кубрак, сержант-піхотинець з багатьма бойовими орденами і медалями, визволяв Прагу.
Анатолію Семеновичу Радченку, що теж родом з Костючків, дуже дорогий був орден Слави ІІІ ступеня. Якби ще й далі тривала війна, сержант-розвідник, безумовно, міг стати повним кавалером орденів Слави.
– Нехай краще буде мир і в моєму селі колоситься жито! Я ж не заради орденів воюю,- сказав тоді ще молодий Семенович. Через 50 літ він із задоволенням залишив свій автограф у книзі-збірці.
Івану Юхимовичу Гладченку з Лукавця Домашлинської сільради, в 1995-му було 72 роки. День Перемоги зустрів у госпіталі. Нині мешкає в с. Домашлин разом з сином Михайлом. 9 Травня ветеран відсвяткував свій 96-й день народження.
Сільські люди з діда-прадіда – хлібороби. Та на війні вони оволоділи досконало багатьма не мирними спеціальностями. Зокрема, Іван Савич Костюк з Холмів став снайпером. Дійшов до Берліна. Феодосій Онуфрійович Парфененко був радистом. На жаль, 9 травня 1945-го лікувався у госпіталі, а так хотів бути поруч з бойовими побратимами! Рядовий Василь Іванович Кубрак – просто телефоніст стрілецького полку, але це «просто» було нелегким. З Холмів до Ельби шлях далекий. Олександр Семенович Халіман – сапер, Іван Митрофанович Мартиненко – розвідник, Василь Микитович Бордаков – танкіст…
У 1995-му в населених пунктах Холминської селищної ради ще мешкало 85 учасників бойових дій. У Корюківці – 136. Серед них не було генералів. Але відчувається, з якою гордістю біля багатьох прізвищ каліграфічно писалося: «рядовий солдат».
З пам’ятними автографами фронтовиків і партизанів можна ознайомитися в районній раді ветеранів. Там є і старі фотографії, де можна побачити знайомі і дорогі обличчя.
Одні дійшли до Берліна. Інші – ні. Головне не в тому, де були 9 травня 1945-го року наші бійці. В іншому – всі вони внесли свою частку в Перемогу над нацизмом.
Вічна їм шана і пам’ять!

Зоя ШМАТОК,
прес-центр районної ради ветеранів

Залишити коментар