Переваги мирного атому

Гігантськими темпами протягом багатьох десятиліть зростають потреби людства в електроенергії. Не говорячи вже про використання її в промисловості – спробуйте звичайному громадянинові хоча б на день вимкнути електрику вдома. Катастрофа! Телевізора немає, холодильник розморозився, прати нічим і т.д.

 Хмельницька атомна станція

Теплові станції – це безпечно, але дорого, до того ж забруднюється атмосфера, посилюючи парниковий ефект і змінюючи наш клімат. Гідроелектростанції екологічно чисті, та задовольнити наші потреби вони не в змозі. Альтернативою могла б стати атомна енергетика, проте після аварії на Чорнобильській АЕС у багатьох щодо цього небезпідставно у душі поселився страх… Та, незважаючи на Чорнобильську катастрофу і невдачі японців, коли у 2011році землетрус призвів до аварії на Першій Фукусімській АЕС, вчені усього світу визнають, що лише мирний атом може врятувати планету від енергетичної кризи, яка невпинно наближається.

Прес – тур на
Хмельницьку АС
На сьогодні в України працює 15 атомних енергоблоків на чотирьох станціях: Запорізькій, Рівненській, Південно-Українській та Хмельницькій, які здатні максимум на 60% забезпечити країну електрикою. На останню нещодавно запросили журналістів з Чернігівської, Сумської, Волинської та Рівненської областей, аби показати та розповісти, як працює одна з найбезпечніших станцій в Україні. Рівень безпечності будь – якої станції характеризують ряд показників, зокрема, кількість нещасних випадків, аномальних подій і порушень та рівень радіаційних викидів. Отже, на Хмельницькій АЕС за останні два роки нещасних випадків і технологічних порушень не було взагалі. 2014 року сталося одне, а 2015 – три незначні порушення, які не впливали на безпеку. Високим є й рівень радіаційної безпеки.
Перш ніж показати саму станцію, яка розташовується поблизу мальовничого містечка Нетішин, нас повезли до навчально – тренувального центру. Це окреме багатоповерхове приміщення неподалік станції, де проводяться навчання персоналу. Кожен працівник, незалежно від посади, має щороку пройти 60 – годинний курс тренування та чотиригодинне тестування з 160 – ти аварійних ситуацій. Коли ми потрапили до навчальної зали, то побачили зо два десятки людей за панелями управління. Час від часу вмикалася сигналізація, відпрацьовувалися різні аварійні ситуації, збої у роботі обладнання тощо. Якщо працівник після такого навчання не пройде тестування – його звільнять з посади.
Особлива увага приділяється молодим кадрам. В Україні лише три виші готують спеціалістів – атомників: в Одесі, Києві та Львові. Кожна зі станцій відбирає собі під час навчального року студентів, з якими потім укладається контракт. По рознарядці, як було колись, уже не працевлаштовують. Потім їх ще років вісім навчають на виробництві, і лише після внутрішніх екзаменів допускають до самостійної роботи. На кожну посаду – від керівника до техпрацівниці – є резерв кадрів. Станція не може лишитися без того чи іншого спеціаліста й на годину. Минулого року взяли 15 випускників, плинності кадрів немає, середній вік працюючих – 42 роки. А загалом на станції працевлаштовано 5200 осіб, які цілодобово її обслуговують. Середня зарплата складає 12,5 тис. грн., на робітничих посадах – 5-6 тисяч. На самій станції – суворий пропускний контроль (у нас кілька разів перевіряли паспорти, обстежували з металошукачем…). До станції ходять автобуси, які постійно підвозять чи забирають працюючих. Розпорядок дня витримується бездоганно – запізнився на хвилину – до побачення…
Як будувалася
станція
Хмельницьку АЕС почали зводити у 1981 році, з енергоблоку №1. У 1983-му – приступили до будівництва енергоблоку №2, у 1985 – №3, а у 1986 – №4. Перший підключили у 1987 році. На той час другий був готовий на 85 відсотків, третій – на 27, а четвертий – на 9. Та потім всі роботи призупинилися: у 1990 році, через чотири роки після аварії на ЧАЕС, оголосили мораторій на будівництво атомних електростанцій. І лише після його відміни, за три роки, вдалося відновити будівництво другого енергоблоку. А запустили його 2004 -го. Третій і четвертий блоки так і лишилися «недобудами». У 2011 р. на Хмельниччині провели громадські слухання щодо відновлення на них будівельних робіт, і 76% населення, що мешкає у 30 – кілометровій зоні, висловилися «за». Однак сьогодні на це потрібні десятки мільярдів державних гривень.
У 2018 році закінчується термін дії першого енергоблоку Хмельницької АС, нині проводяться заходи по продовженню строку його експлуатації. Згодом постане проблема «старіння» другого блоку. І по решті трьох українських АЕС ситуація аналогічна: шістьом енергоблокам (по два на кожній станції) уже продовжили життя. Але вічно так тривати не може, наприклад, ресурсу нині діючого першого блоку на Хмельницькій АЕС вистачить щонайбільше на 30 років. На завершення 3 і 4 реакторів знадобляться десятки років. Якщо будівництво затягнеться, то вартуватиме воно не менше 3 млрд. доларів, але коли виконати роботи за 3-4 роки – обійдеться значно дешевше. Та навіть взявшись швидко добудувати третій блок (3 – 4 роки), щоб увести його в експлуатацію потрібно ще років дев’ять. По великому рахунку, державі вигідно розпочати цю роботу, адже значна частина вкладених коштів піде на підтримку власного виробника – на період будівництва буде створено щонайменше 5,5 тисячі нових робочих місць, задіяно у виробничих процесах ряд українських сільгосппідприємств, будівельних компаній – як виробників матеріалів, так і різнопрофільних фахівців. Але чи розпочне? На сьогодні навіть якихось помітних зрушень у цьому напрямі не видно.

Але станція живе
надією
Атомна енергетика, якщо говорити про реальні затрати, досить дешева для держави: 46 коп. коштує один кіловат при собівартості – 34 – 35 коп. Тобто тариф на атомних станціях у 2,5 раза менше, ніж на теплових. Підпорядковуються АС міністерству вугільної промисловості. Усі станції несуть значні соціальні зобов’язання перед жителями навколишніх населених пунктів. Щоправда, раніше вони були вагомішими. Наприклад, у енергомістечку Нетішині колись будувалося житло, яке безкоштовно надавалося працівникам, утримувалася фактично вся соціальна сфера – від магазинів і дитсадків до комунального господарства. Нині будівництво припинилося, хто не встиг – купує квартири за власні кошти. Але для населення існує 25% знижка на електрику. Природного газу там взагалі немає. «Комуналка» (тепло, вода, водовідведення) в Нетішині й досі висить на станції, тарифи для населення занижені, не покривають затрати. Керівництво станції не полишає надії передати її на баланс міста.
А що з «нашим Чорнобилем» буде? – цікавиться чернігівська делегація. Нам відповіли, що основна загроза, це дуже забруднена 30 – кілометрова територія навколо станції. Там планується облаштувати місце для зберігання в надійних контейнерах відпрацьованого на чотирьох українських атомних станціях ядерного палива…

Від чого залежить подальший розвиток атомної енергетики
в Україні?
По – перше, від підвищення рівня безпеки АЕС, що вимагає докорінної реконструкції автоматизованої системи управління технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін. По – друге, від відтворення ядерно-паливного циклу в Україні на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі. До складу ядерно-паливного циклу повинні входити підприємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цирконієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню.
Основа ядерного палива — уран, який, крім атомної енергетики, не має іншого конструктивного застосування. Природно-біологічні процеси спираються на кисень, водень, вуглець та азот. Використання урану не втручається до жодного з них і, таким чином, залишає цінні ресурси для інших застосувань. Україна має власні поклади урану. Також уранові родовища є в багатьох політично стабільних країнах. Величезна кількість урану міститься у морській воді. За оцінками фахівців, його світових запасів вистачить на декілька тисячоліть.
Технологічні відходи електростанцій або упаковують у контейнери, або «розсіюють». Досить малі за об’ємами відходи ядерної енергетики ніколи не викидали в повітря, у тепловій же енергетиці велика частина відходів розпорошується в атмосфері. При цьому оксиди сірки й азоту з’єднуються з атмосферною вологою і спричинюють кислотні дощі. Вуглекислий газ сьогодні визнаний головною складовою парникових газів, а важкі метали і арсен (миш’як) осідають на ґрунт. Усі ці шкідливі речовини ми вдихаємо, споживаємо їх разом з овочами, годуємо забрудненим сіном домашніх тварин, отруюючи їхнє молоко і м’ясо. Крім цього, треба пам’ятати: тоді як рівень радіації з часом понижується і врешті-решт зникає зовсім, токсичні матеріали (важкі метали) існують вічно.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.