Перша вчителька: і орала, і косила, і дрова рубала!

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Олександра Яківна з донькою Ольгою

Якось у нашій розмові прибинський сільський голова Петро Рябець сказав: “Напишіть про мою першу вчительку!
Жила вона у Костянтиновому хуторі (де зараз вже ніхто не живе), тепер – у дочки в Корюківці. Усю чоловічу роботу вміла робити, красива така жінка була, і характер у неї золотий!”. І справді, чому б не написати про людину хорошу?..

Батьки Олександри Петренко переїхали з Рудні (котра розкинулася між Прибинню і Шишківкою) до населеного пункту, що розташувався між Тихоновичами і Прибинню, а називався спочатку Веберщиною (пан там був такий, Вебер). Опісля вже землю навколо міряв-наділяв землемір Костянтин, то й село так нарекли – Костянтинівкою. І Саша народилася там 9 січня 1939 року. Село, мабуть, немаленьке було, коли спочатку три колгоспи утворилося. Потім, правда, один став, а далі й зовсім лише ланка колгоспна діяла.
І була початкова школа з двома вчителями, навчалася тут і Саша. Далі ходила вже до Прибинської, де закінчила сім класів. Було у дівчини бажання до навчання, бо хотіла й до Городнянського педагогічного училища вступити. Та, як мовиться, не вийшло. Закінчувала десятирічку в селі Перелюбі. І за тодішнім законом – випускники мали відпрацювати десь на виробництві, перш ніж кудись у вищий навчальний заклад вступати. Стала Саша ланковою у колгоспі – льон вирощували, вручну його оббивали, слали, в’язали і кіньми та волами на Сядринський льонозавод возили.
Попрацювала дівчина, грошей заробила. І від своєї мрії не відступила. Поїхала у Семенівку. Там у відділі освіти порадили вступати до Прилуцького педучилища. Не гладкою і простою була дорога до здійснення її бажання, але таки закінчила Олександра це училище. І почала 1963 року працювати вчителем початкових класів у Шишківській школі-восьмирічці. Два роки там навчала дітей. І своє прагнення до подальшого розвитку, освіти підтримувала ділом – вступила заочно до Чернігівського педагогічного інституту. Працювала далі у Прибинській школі. Педагогічного стажу майже три десятиліття надбала!
Згадати є що. І сільських дітей уму-розуму навчали, і самі багато де бували. І в столиці та інші великі міста їздили тоді педагоги на пізнавальні екскурсії. Багато цікавих подій відбувалося на урожайній освітянській ниві. З учнів Олександри Яківни чимало хороших людей-трудівників зросло. Є серед них і вчителі, і продавці, і медики… При зустрічах здороваються зі своєю учителькою, згадують добрим словом її уроки. Хоча різне бувало – і бешкетники траплялися у тодішніх великих класах, деякі під столами ховалися від учительки. Подібне кожен з колишніх школярів про своїх ровесників може розповісти. А Петя Рябець – слухняним був хлопчиком, хоча, мабуть, не без того, щоб дівчат за коси смикнути чи десь іноді з хлопцями позадиратися…
І справді роботящою була сільська вчителька. Батько ж на війні загинув, сестричка хворіла і чотирнадцятирічною померла. Тож навчила мати Олександру і землю орати, і трави косити, і дрова рубати. Тримали домашнє хазяйство, корову. Мати її з багатодітної родини, де дванадцятеро народилося сестер і братів, правда, вижили не всі. І до школи дівчина не ходила, бо прясти треба було. Такий жорсткий тоді був природний і соціальний відбір…
Олександра вийшла заміж за прибинця, будували собі хату, але потім розлучилися. І чоловік більше не женився, і вона ні за кого не виходила… Удвох з матір’ю ростили народжену доньку-внучку Олю. І для неї стала Олександра Яківна першою учителькою у школі, де донька закінчила вісім класів. Далі доучувалася у десятирічці села Наумівки. Ольга теж хотіла бути вчителькою, а стала вихователем у міському дитсадку “Дельфін”, закінчивши також Прилуцьке педучилище. І каже, що така робота навіть більше подобається. Сама вже стала матір’ю двох доньок-студенток. Старша донька Альона і собі до вчительства має певний нахил. Навчається на соціального педагога-аніматора (організатора). З стаціонарного перевелася на заочне відділення і працює ще у харківському парку культури та відпочинку аніматором, організовує різні дитячі розваги. Як видно, є у неї така ж жилка педагога-вихователя.
Олександра Яківна тепер проживає у доньки і зятя. У теплі, добрі та згадках про минуле. Он і медалі є за трудову звитягу, і почесні грамоти, і купа фотографій, де вона – молода та гарна, в оточенні дітлахів. І людська вдячність залишається з нею. Ходить до церкви, оце на Миколая обов’язково хотіла відвідати храм. Хай же здоровиться і ходиться ще довгі роки!

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.