По чорниці – у ліс. Фінський…

Чимало нашого люду по закордоннях на заробітках. Навіть спеціально не цікавившись цим, знаєш – мати отого хлопця десь в Італії, отой у Польщі, ще деякі знайомі в Іспанії обжилися і т. д. Хто за хорошим чи ще кращим життям подався, а хто – не від хорошої буденності тут… Кореспондент зустрівся із знайомим жителем села Наумівки, який із власного досвіду може розповісти про звичайну роботу на заході нашого континенту. Хоча Україна географічно теж перебуває у цій же частині світу, але коли ми говоримо про Європу, то визнаємо, що економічно, соціально, ментально ще не зовсім там…

Що заробиш – те твоє

У 2012 році поїхав Сергій Рябченко на заробітки до Фінляндії. Знайомий запропонував, і чоловік з двома вищими освітами (педагог і магістр державної служби), який до того працював вчителем і тренером у міських школах, ремонтував власне житло – рушив у поїздку, вирішивши “спробувати закордонного хліба”.
Учотирьох поїздом добралися до Санкт-Петербурга, а звідти на таксі – через кордон до фінського міста. Зустрів їх хазяїн. У нього свій кінний завод і мережа готелів по країні. Людина заможна і не остання у Фінляндії у сфері бізнесу. Така красномовна деталь – у цьому році Путін (той самий) замовив у цього бізнесмена собі породистого жеребця. Людина він непогана, брав наших чоловіків з собою на іподром, де спостерігали за кінними виступами. Поселили українців у мисливському будинку з усіма вигодами. Збирали вони спочатку морошку, потім чорницю, а тоді – брусницю. Здавали господарю на його особисті потреби (друзям посилав) і на приймальні пункти. Вже чимало корюківчан їздять туди й на збирання полуниць. Це сезонні роботи, віза видається на три місяці.
Хто вже там бував і добре себе зарекомендував – приходить запрошення від господаря, за яким людина відкриває візу і їде. А заробітки залежать від працездатності гостя і ягідного урожаю. Робота ризикована, бо гроші, потрачені на оформлення документів, візи, квитки, – може, й повернуться, але якщо урожай слабкий, то заробітчанин тільки й окупить свою дорогу туди й назад… Полуниці збирають три-чотири тижні на плантаціях вручну. Росте вона рядками і кожен день вибирають стиглу. Ці ягоди ще й оподатковуються (хоча фіни зменшили податок на полуниці), на відміну від лісових. На полуниці можна заробити 600-700 євро, при хорошому урожаї й більше, є наші дівчата, котрі одержували по 1400-1600.
Лісову ж ягоду сам повинен шукати. Дається карта лісу, вказуються ягідні місця, надається легковий автомобіль і бригада виїжджає. Проживання у будинку коштує 4-6 євро в день, стільки ж і оренда машини. Тобто 10-12 євро треба віддати за ці послуги. А далі що заробиш – то твоє. Торік за чорницю заробітчанам платили 1-1,5 євро за кілограм. Тож людині потрібно по 40-60 кілограмів за день збирати і здавати, щоб заробити. Ягідників чорниці дуже багато, ліси нагадують наші, тому звичні до такої роботи земляки почуваються, мов вдома…

Нові б заводи нам!

Взагалі, розповідає Сергій Петрович, цінова політика там ведеться дуже грамотно і справедливо. Якщо порівнювати наші і їхні звичайні заробітки – у 1200 євро і 1200 гривень, то таке співвідношення не на нашу користь. Літр бензину там – 1,8 є, у нас ціна вища. Кіло м’ясної продукції – 4 є, літр молока, залежно від жирності – 0,8-1,3 є. Тому людина на 10 євро може купити продуктів на кілька днів, а у нас на 10 гривень?..
Та поїздка принесла чоловіку не лише певний заробіток. Познайомився з людиною, котра представляє фінську фірму по виробництву дерев’яних будинків з брусу різної форми. І зараз став Рябченко представником цієї фірми на території Росії та України. За їхнім запрошенням відкриває річну візу, шукає клієнтів, пропонує продукцію цієї фірми. Цього року їхній завод споруджуватиме в російському місті Ярославлі 23 такі будинки. Збираються вони як конструктор, є різні варіанти, з саунами і басейнами, залежно від бажання замовника. У керівництва фірми у планах й відкриття свого підрозділу по виробництву будинків на Чернігівщині. Таке житло, виготовлене на місці, буде дешевшим та доступнішим і для багатьох наших громадян. Комерційний директор фірми у кулуарних бесідах казав, що коли буде їхній завод діяти тут, то відкриють і філію фінського банку. Але все залежатиме від керівництва нашої держави та ситуації в ній…
Мінімальна зарплата в “тій” Європі – 300 євро. Якщо у нас буде така – навіщо їхати на заробітки? Сергій Петрович мав змогу спілкуватися із звичайними громадянами північної країни. Заходив до фермера, який займається тваринництвом. Тримає 46 корів, і в нього дуже чітко побудований бізнес. Молоко проходить від корови міні-лінією до фасування у паперові пакети, з різним вмістом жиру. Навколишні магазини самі забирають у фермера продукцію. За усім спостерігає місцева муніципальна влада і відповідні інспектори. Чому б і нашим селянам, хто має по кілька корів, – не оформити свою трудову книжку в своїй сільраді та й наповнювати сімейний і громадський бюджети подібним чином?..

Зміниться менталітет,
зросте й авторитет

Потрібно Україні повертати своїх трудівників додому, створивши належні умови праці й розвитку. Отоді й буде у нас “справжня Європа”! Хай українці приносять користь своїй країні і собі тут. Люди, котрі роками попрацювали “там”, принесуть свої знання і досвід сюди. Бо вони залишаються все-таки українцями. Знайомий Сергія Петровича очолює відділення логістики (планування, контроль і управління матеріальними потоками, транспортні послуги, доставка товарів) у Кувейті, на фірмі сестри їхнього правителя, еміра-шейха. Зараз вирішує справи постачання нафтопродуктів в Україну. Люди не забувають, хто вони, заробляють кошти, але готові радо робити це “з почуттям патріотизму”. І в другій російській столиці, Санкт-Петербурзі, багато українців працює, до речі, й на нерядових посадах. І землякам допомагають влаштуватися на роботу. І життя в Україні, кажуть, стане добрим (як показник заможності) тоді, коли люди почнуть думати вже не тільки, де і як заробити, а й де відпочити. Щоб було не лише існування-виживання, а й повноцінне буття.
Можливо, тоді й менталітет наш наблизиться до європейського. У Фінляндії податок на прибуток високий – 40%. Заробив 1000 євро, віддай 400 тій общині, муніципальній владі, де ти працюєш. За цим спостерігають профспілки. Але там нема такої орди посередників-перекупників-спекулянтів, сам виробляє – сам продає. І одержує все. Люди законослухняні. Тому, наприклад, на дорогах мало ДТП. Наші ж як їдуть там, стоїть знак 80 км/год., подивляться по навігатору – телекамер нема, давай 100! А попереду вже поліція чекає: “Відео­спостереження на тому відрізку справді нема, тому ми вас без доказу-фіксації не штрафуємо, але попереджаємо!” “А звідки ви узнали, що ми там гнали?” “Нам уже кілька зустрічних водіїв зателефонували і повідомили, що їдете з перевищенням швидкості”. І це не “стукачество”, просто свідомі громадяни турбуються про безпеку руху всіх. А коли у маркеті закінчується строк придатності продуктів, за три дні до цього їх складають до спеціальних корзин і все продається по 1 євро. І якщо наша людина хоче зустріти там земляка, підходить до тих, хто “риється” у тих корзинах – напевне, будуть свої. Отож і хочеться, щоб рівень життя наших людей дозволяв їм не лише подібним чином “ритися”, а відчувати себе достойними громадянами рідної країни…

Один коментар

  1. Сергій говорить:

    Це ще не вся історія про Сергія Петровича Рябченко. Його вояж до Фінляндіїї був якраз напередодні майдану, у 2013 році.
     
    У вир “революційних подій революції гідності” майбутній “херой” повернувся вже як “справжній борець проти засилля москалів”.
    Тому що, як виявилось, нічого з Фінляндіїї він не привіз. Розповідав, що все забрали “кляті москалі” ( а як же без них) на таможні у Пітері.
    Та ще й побили його добре за його “опір москальському свавіллю”.
     
    Судячи з його слів, він опирався довго і його зробили “нев’їзним” до Росії аж на 5 років. Це все з його слів.
    Мимо такої канндидатури, та ще й напередодні подій “революції гідності” наша країна не могла пройти мимо.
    І Сергій Петрович Рябченко взяв на себе гідну ношу і таки знайшов своє місце у цьому “несказанно буремному вирі подій”: він очолив ВО “Свобода” у нашому місті.
    Бігав, скакав (бо хто не скаче той …), агітував. І знов: скакав, бігав, агітував.
     
    Владу таки скинули. Що далі?
     
    А далі “їсти хочеться”, а “цілющий майданівський чай” вже не розливають і взагалі: “майдан вже зроби в своє діло” і “maidan go home” (розходтесь, бидло, по домівках. Далі без вас).
    Ні до якого зубожілого провласного корита Сергій Петрович Рябченко так і не дірвався. Ну не “оцінили гідно” його однопартійці. Мабудь, не ту гідність продемонстрував.
    А як же старався: і “Москалів на ножі”, і “Москаляку на гілляку”, і “Україна ПОНАД УСЕ”.
    Коли “ПОНАД УСЕ” закінчилося, а разом з тим і “гідність” і “зневага”, знов став дивитись у бік Росії.
    А тут ще й повістки стали розносити (звісно, патріоти ж повинні в перших рядах захищати свою країну).
    Тут Сергій Петрович швиденько, не кажучи нікому ні слова, і попрямувам до країни-агресора. Не те що “попрямува” – поліз на колінах: “Прости, матінко!”
    І навіть не згадав, що був “нев’їзним” до Росії на 5 років.
    Тепер вже півроку там сидить-відсиджуєтся.
     
    Розказував про Фінляндію він багато. І фінські будинки пропонував усім. Але хто у нас у змозі купити будинок, якщо його середня ціна 50 000 євро ?
     
    Зараз він у “ненависній Росії”. Хто не вірить, може йому подзвонити: +7 8 952 395 8756.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.