Погарнішала вулиця, помолодів колодязь…

Біля упорядкованого ними колодязя – Віталій Примаченко (зліва) зі своїми внучками Сашею і Анею та Володимир Сухомлин

“Воду, що пити можна, на Сході “солодкою” звуть. В цій назві щось ніжне й тривожне, “солодка” – не смак, а суть. Ми з нею багаті, щасливі – о, будьмо ж усі бережливі! Як зникне солодка вода – сльозами солоними світ зарида…” Поет Платон Воронько мудро описав значення прісної води у житті людини. З діда-прадіда наш народ цінував землю, хліб і воду. Багата українська земля природними голубими дарами і рукотворними колодязями. Люди старшого покоління розповідають, що не кожен міг викопати колодязь, а тільки справжній майстер цієї справи. І знав цей майстер і час, коли можна копати, і місце, де заструмує глибоке підземне джерело смачною прохолодою, напуваючи не одне покоління.
Рясніла наша земля високими колодязними журавлями. Та йдуть роки, і якось потихеньку “висихають душі криниці” сучасного покоління до збереження цих святинь людських. На сьогодні багато колодязів замулились і стоять вони як пересторога нам, що ніколи не знали нестачі води. А є серед цих творінь і ветерани з своєю історичною долею. Ось на міській вулиці Богдана Хмельницького 90 років тому змайстрували такого умілі руки корюківчан. Свідчить про це напис на колодязі: “Работал этот колодец Бурковец 1928 года 15 июля, стр. Максименко”. Не було тоді колодязних кілець, тому на чималу глибину викладений він з дуже якісної цегли. Бачив і голодомор, і німецьку окупацію, часи різних перебудов, а все-таки вистояв. А скільки поколінь напував чистою водою! Це і є наша історія. З роками став нібито не зовсім потрібним. Водопровід до кожного дому – для чого ж той колодязь…
І зажурилися колодязні журавлі, похилили засмучені голови до землі, бо стали тут наче зайвими. Не стало їхнього побратима на розі вулиць Соборної і Ринкової, якісь “хороші” люди почали в нього сміття різне вкидати, загиблих тварин, забувши народну мудрість – “Не плюй у криницю, прийдеться напитися водиці!” Стоїть ще один розбитий по вулиці Соборній… “А що ж буде з нашим?” – задумались жителі вулиці Б.Хмельницького. Зібралися і вирішили не дати загинути своєму джерелу. Наснаги додало й те, що недавно вулиця оновилася гарною дорогою з хорошим грейдеруванням, проведеним за кошти міської ради і за сприяння депутата Миколи Богдановича Байдака.
Закипіла робота. Спочатку тихенько поклали на землю старого журавля. Скрипнув востаннє дерев’яний птах і опустив свої крила для спочинку… Шість годин викачували воду насосом і вручну одночасно. “А як же почистити? Кого просити? Нема кому…” Вирішили самотужки. Не святі ж горшки ліплять! Хоча Ніна Семенівна Стельмах і звернулась до священика, щоб благословив таку справу. А Володимир Євгенович Сухомлин, маючи життєвий досвід, почав керувати роботою. Усе у нього є – драбина, ланцюг, вірьовка, цвяхи, одним словом, господар.
Опустили драбину глибоко-глибоко, а Віталій Васильович Примаченко, одягнений як шахтар, до джерела назустріч подався. І воно зраділо, забило ключем, радіючи новому народженню. Вранці сонце заглянуло у колодязь і відбилося разом з небом у прозорій воді, аж до самого світло-піщаного дна. Проходять люди, спиняються, запитують – “Може, і нам почистите?” Майстри і дашок над колодязем зробили, пофарбували, прикрасили. Жінки вибілили зовнішні стінки вапном. А восени хочуть калину посадити. Ось такий подарунок людям і колодязю до його 90-річчя, щоб жив ще довго-довго, адже будувався на віки!

Валентина ПРИМАЧЕНКО,
вулиця Б. Хмельницького

Залишити коментар