Польська культура: сільська бібліотека- мільйонерка і популярний театр з …одним працівником!

На початку літа делегація у складі шістнадцяти працівників галузі культури Чернігівщини – за програмою навчального візиту відвідала Польщу, точніше, її Сілезьке воєводство. У складі делегації була й начальник відділу освіти, культури і туризму райдержадміністрації Юлія Сита. Кореспондент районної газети розпитував про її враження від поїздки.

Гміна –
основа держави
– Юліє Михайлівно, то – де були, що бачили?
– Спочатку приїхали у місто Глівіце, поселилися у готелі. Хоча темою програми був – розвиток культури, зокрема, діяльність і розвиток бібліотек на фоні реформи місцевого самоврядування у Польщі, але, зрозуміло, нас цікавило все, усі нюанси місцевого життя, добробуту, благоустрою… І організатори нашого візиту, їхній фонд “Лідери змін” не приховували від нас нічого, показували і розповідали все, що ми бажали. Наприклад, скажу коротко про їхню медицину. Реформи у цій галузі у них відбулися схожі на наші, але там є медичне страхування. З кожного громадянина відраховується 9%: з працюючого – із заробітної плати, пенсійний фонд платить за пенсіонера, центр зайнятості – за безробітного, за дітей до 18 років – платять батьки. І ці 9% акумулюються в одному фонді та розподіляються лікарям за кількістю укладених з пацієнтами декларацій. Якісь нескладні хірургічні операції (апендицит) проводяться швидко і безкоштовно, а на дорожчі, складніші – треба чекати у черзі.
Щодо освіти, то школи І-ІІ ступенів (як наші дев’ятирічки) фінансуються з місцевих бюджетів. У сільській місцевості часто буває в одному приміщенні – і дитсадок, і школа, і бібліотека. Школа з старшими класами – утримується за державні кошти. У кожному селі бачили сучасні стадіони, басейни. Всюди дуже чисто і гарно. Це нас вразило! Стосовно закладів культури в їхніх об’єднаних територіальних громадах (по-їхньому – гміна), то наприклад, не у кожній гміні є саме відділ культури, а може бути своя, оригінальна назва. І у них кожен заклад культури чи освіти, бібліотека або клуб мають власний бюджет і директори самі розпоряджаються коштами. Середня сільська бібліотека має річний бюджет 1,5 мільйона злотих (10,5 мільйона гривень)! Це і зарплата, і енергоносії. І вони самі вирішують, який штат мати, хто у них працюватиме. Є бібліотеки, де й техперсоналу нема – самі фахівці прибирають приміщення, щоб більше коштів йшло на придбання книг. Бібліотеки розташовують у людних місцях, наприклад, у торгових центрах (як, скажімо, у чернігівському “Голівуді”). Поки батьки йдуть за покупками – дітей відведуть у бібліотеку, де є книги, газети, ігри, кіно і навіть вінілові платівки! Бери, вмикай і слухай у навушниках…
Сільська гміна Гєралтовіце – у них не просто бібліотека, а центр культури, де всі заклади, у тому числі клуб. У невеличкому містечку Міколув колишній кінотеатр перебудували у бібліотеку, а щоб розмістити книжковий фонд – з боків прибудували другий поверх. Дуже гарний культурний центр вийшов! Глядацький зал став читальним, залишили і сцену з роялем та екраном. Тут і фільми дивляться. Ми звернули увагу, що скрізь є багато розкладних стільців, тобто можна будь-який масовий захід проводити: сеанси, конференції. Перед фільмом можуть зробити презентації книг. Є спеціальні кімнати для матерів з малими, навіть з грудними дітьми, щоб переодягти маля, підігріти йому їжу, молоко. Дійсно – все для людей! Є чим зайнятися і батькам, і дітям. На вулиці біля бібліотек стоять книжкові автомати, у які навіть вночі можна здати прочитані книги. Справа в тім, що книги брати читати – безоплатно, але якщо своєчасно не здав, не повернув, то за кожен день накопичується борг. На телефон про це надходить повідомлення. І тоді підеш до будь-якої бібліотеки країни – книг тобі не дадуть, поки не розрахуєшся. Усі книги чиповані, зареєстровані у єдиній державній системі. Читацький квиток – у вигляді пластикової картки. При нас якийсь чоловік прийшов і за те, що прострочив користування книгами – з нього взяли тридцять злотих… Нам би теж хотілося мати таку систему, але поки що вона не по кишені. Тобто поляки йдуть чи вже пройшли схожим шляхом, роблять подібні реформи, проте у них значно більше фінансів і можливостей.

Читачі на лежаках
і вагон у музеї
Є бібліотеки на колесах – мікроавтобуси, щоб привабити більше читачів, або навіть не так читачів, а відвідувачів на їхні різні заходи. Біля бібліотеки – ігровий дитячий майданчик, біля нього – наче музичний автомат з різними кнопками, котрий може і пісеньку заспівати, і казку розповісти безкоштовно, але не до кінця! Хочеш узнати все – зайди до бібліотеки, візьми книжку. Мобільні бібліотеки об’їжджають села і всі бажаючі можуть одержати будь-яку книгу. Були ми у найкращій академічній бібліотеці Європи – Центрі Наукової Інформації і Академічної Бібліотеки у місті Катовіцах. Цього не розповіси, треба бачити! Будівля зі скла, білі кольори. Хто за столом працює, а хто … на лежаках лежить! Спробуй десь ляж – у нас… Є кабінети для окремих груп. На першому поверсі і перед самою бібліотекою є сенсорні екрани – можеш знайти будь-яку книгу і де вона зараз точно знаходиться, щоб не шукати скрізь по поверхах і стелажах. Шикарно! Є окремі столики для правшів і лівшів. Тобто все для зручностей відвідувачів.
У невеликому місті є чудовий театр, але не такий, як десь у нас, особливий. Дуже гарна будівля, але працює там лише … 1 людина! Цей директор (один в усіх лицях) шукає скрізь театральні колективи, запрошує до себе, продає квитки на їхні вистави. І в цьому театрі – 100 прем’єр на рік! У місяць – 8 різних прем’єр, дві на тиждень. Хіба постійна трупа могла б стільки нових спектаклів поставити? Зал завжди повний. Одні відіграли – поїхали, інші приїхали. Це набагато вигідніше, ніж тримати постійний колектив. Для малих містечок цього достатньо.
– Вашу делегацію і на якісь розваги запрошували?
– Були у кількох музеях. Музей Сілезьких Повстань розповідає, наприклад, про депортацію сілезців до Радянського Союзу. Але розповідає не нудною лекцією і не на папірцях: показує з допомогою сучасних технологій і 3Д форматів. Музейна кімната вмить перетворюється у … залізничний вагон, у якому ми, відвідувачі, з тряскою і гуркотом їдемо в далеч, а за вікнами мелькають сурові ландшафти. Непідготовленому відвідувачу здаватиметься, що він дійсно у вагоні… Все настільки продумано, реально, розповідь на різних мовах. Емоції бурхливі! Нам би зробити таке у нашому музеї, про події Корюківської трагедії та інші історичні етапи на нашій землі. Відвідувачів було б – з усього світу… Побували ще у срібній шахті. Запаси цінного металу закінчилися, зробили музей. Одягли нас у шахтарську амуніцію, ходили підземними штольнями, а десь попереду – вибух, крики! Екскурсовод розповідає про минулі аварії і потім ми бачимо ці завали, з-під яких стирчать руки і ноги. Показали нам історію видобутку. Далі – затоплені вагонетки, шматки срібла у стелі, підземною річечкою пливемо човнами, піднімаємося – і опиняємося у лавці, де торгують виробами зі срібла! Усі екскурсанти фотографують, купують. Тобто тут роблять гроші на всьому. Проектів у поляків безліч, пишуть програми, Євросоюз дає по 60% коштів на реалізацію всього – і згаданих басейнів, і музеям. Але ж вони не крадуть…
Скрізь контрактна система. І ті контракти – не “фількіна грамота”. Коли беруть на посаду керівника, організатора, адміністратора – людина повинна виявити свої здібності, вміти залучати додаткові кошти (через гранти та іншими способами). Закінчується контракт – звітуй, що зробив за надані фінанси. Не виконав обіцяного, контракт не продовжать, і на іншу подібну посаду не візьмуть. Бо без резюме з попереднього місця не беруть…
Ще побували ми по півгодини … за кордоном Польщі. Якраз на стику трьох держав – у Чехії та Словаччині. Про перетин пішки кордону тільки таблички і прапори вказують. В магазин сходили, навіть дехто пиво, шоколад з … марихуаною купував! Це у них дозволено, кажуть, як у нас – цукерки з коньяком. Завітали й на ферму польських гуцулів, робили там і їли овечий сир, бачили різні вироби з вовни і шкір. Скрізь нам дарували сувеніри, книги і буклети, повну валізу привезла, бібліотеці передала. Враження яскраві, нам треба запозичувати усе добре з надбання наших сусідів. І свого не цуратися, і чужого навчатися.

Залишити коментар