Поранений у зоні АТО корюківчанин лікується у Рівному

DSC_0436

Віктор Олещенко /фото з архіву

Свого найменшого сина, 33-річного Віктора, Валентина Олещенко не бачила з 19 березня, відколи його у перших рядах призвали в армію по мобілізації. І ось нещодавно побачила – по телевізору, у сюжеті про поранених у зоні АТО бійців…

Побачення з сином

Валентина Миколаївна саме обідала у сина Сергія і невістки Світлани. Як побачила на екрані телевізора пораненого і перебинтованого Вітю, аж ложку з рук випустила. Син! У госпіталі! А він же казав, що все у нього нормально… що під Луганськом…
Мамине серце стиснулося від болю. Віктор і раніше нечасто телефонував, а коли сталося нещастя, і зовсім не подзвонив, щоб її не тривожити. Повідомив лише племіннику, проте суворо заборонив будь-що казати матері.
Уже потім, по телефону, розповідав матері, що дуже багато зрадників є у рядах наших бійців, які інформують ворогів про місцерозташування українських солдатів і т.ін., а тому часто обережність та обачність рятують життя. Поранення ж Віктор отримав під Луганськом, потрапивши під обстріл.
– Говорить: слава Богу, хоч поранений, але живий, – змахує сльозу мати.

«Ты знаешь, как хочется жить в ту минуту, что роковая…»

Чомусь саме таку пісенну заставку Віктор Олещенко встановив колись на свій мобільний. Може, навіть ще до війни. Хіба думав тоді, наскільки ці слова стануть пророчими?..
1 серпня під Луганськом від смерті його вберіг Бог. І бронежилет. Більше Вітя нічого не розповідає. Куля потрапила у передпліччя, пошкодивши осколками руку і ногу. Потім була лікарня у місті Щастя, харківський госпіталь і тепер – Рівне. Сюди його літаком доправили з Харкова. Чоловік небагатослівний, каже, що незабаром його вже повинні відпустити додому – йде на поправку. Хоча, за словами мами, на згадку про неоголошену війну у нозі Віктора таки зостався осколок, який не можна діставати.
Наразі Віктор Олещенко своє відвоював. А там, на гарячому сході, залишилися його товариші, які продовжують відстоювати право на мирне життя у власній країні. Серед них і корюківчанин Олександр Лучок.

Підтримка волонтерів

Світ не без добрих людей. Першими, хто підтримав Віктора Олещенка, стали рівненські волонтери. Саме вони надали йому одяг, придбали мобільний телефон, приносять продукти харчування.
У Корюківському районному центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про Віктора дізналися випадково. І одразу ж запропонували свою підтримку.
– Спершу ми зв’язалися з його мамою, Валентиною Миколаївною, – розповідає провідний спеціаліст відділу соціальної роботи РЦСССДМ Оксана Єрмоленко. – Розпитали про сина, про необхідну допомогу. Постійно телефонуємо Віктору, намагаємося підтримати і словом, і ділом. Так, з коштів, зібраних мешканцями району у рамках благодійної акції «Корюківка єдина», йому виділено 1 тис. грн. Не залишилися осторонь і міська рада, райдержадміністрація, БФ «Слов’янський». Є домовленість з підприємцями Валентиною Чеботарь і Оксаною Германович про те, що двом синам Віктора зберуть канцелярське приладдя до школи. До речі, родина Олещенків дуже вдячна однокласнику свого сина, підприємцю В`ячеславу Абинашному, за те, що він забезпечив формою Віктора, тільки-но дізнався, що його призвали в армію.
Фахівці РЦСССДМ дуже вдячні небайдужим людям, які з розумінням поставилися до нещастя у родині Олещенків. Ми всі хвилюємося за нашого земляка і бажаємо йому скорішого одужання.

«Допоможіть тим, хто у пеклі…»

Валентина Миколаївна розповідає, що син не схвалює будь-якої допомоги собі. «Мамо, мені нічого не треба, – нервує щоразу. – Зрозумійте: я тут на мирній землі, а хлопці – там, у самому пеклі! Допомога потрібна їм…».
Дасть Бог, війна скоро закінчиться, суспільство – вилікується від брехні і фальші, життя налагодиться… Але нескоро загояться душі, зранені війною. Проте цей біль уже тепер формує нового українця – справжнього, сильного, свідомого.
…А Валентина Олещенко може пишатися своїм сином.

DSC_0375

Валентина Олещенко

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.