Справжньому вчителеві до Дня народження

Image 1

Є люди, як сонце. Вони випромінюють тепло, добро, дарують натхнення. Саме такою для нас є наша вчителька Валентина Петрівна Федченко – класний керівник і викладач англійської мови у Корюківській середній школі №1.

Літа, літа… Ви немов ті пухнасті сніжинки, які швидко тануть на теплій долоні. Ніби вчора була квітуча весна, тепле лагідне літо, сповнене пахощами духмяних трав та лісових суниць, а сьогодні вже золота осінь стукає у наші віконця. Ніби ще вчора поріг нашого 5-го класу переступила молода, вродлива вчителька – у модному сірому в`язаному платті з коміром «хомутом» та туфлях на величезних «шпильках» і сказала: «Добрий день, діти! Я ваш класний керівник. Звуть мене Валентина Петрівна».
… З того часу минуло майже півстоліття.

Перше класне керівництво
Закінчивши Ніжинський педагогічний інститут у 1966 році, Валентина Федченко прийшла працювати у Корюківську середню школу №1. Перше класне керівництво отримала через три роки. Це був наш 5-А. Як і всі діти, ми були неслухняними, кожен зі своїм «Я». Але завдяки терплячості вчителя усі учні незабаром стали дружити, і за кілька місяців ми вже були активістами школи. Жоден захід у школі не відбувався без нас. І завжди поряд була наша вчителька. Разом з нами збирала металобрухт, в ногу крокувала разом у походах, їздила на екскурсії по містах-героях: Севастополь, Волгоград. Вона завжди пробачала нам усі наші витівки, стояла за нас «горою». Нікому ніколи не давала скривдити своїх дітей.
«Вона ніколи не виносила на розгляд педагогічної ради наші недобрі вчинки і ніколи не жалілася на нас директорові, як це робив дехто з учителів. На виховній годині пожурить і підкаже, як виправитися, – пригадує Микола Пилипець, – за це ми її поважали. Це навчило нас триматися разом. Тому разом, незважаючи на вік і роки, ми завжди підтримуємо одне одного і жодного свята не святкуємо без Валентини Петрівни. Вона стала для нас всіх другою матір`ю».

У школі і у дорослому житті
Валентина Федченко віддала праці у школі 42 роки. На її дов-гій педагогічній ниві було п`ять випусків. І ми всі переконані, що і для них вона також стала кращою частинкою їхнього життя.
Коли ми навчалися у восьмому, наш клас поділили на «А» і «Б». Але зустрічі ми святкуємо разом. У цьому році у першу суботу липня з`їдуться наші однокласники з Чернігова і далекого Зеленогорська. На жаль, від нашої першої школи на Гарнієра, залишилися лише руїни, але у пам`яті – найкращі спогади.
Наш випуск особливий, хоча б тому, що і досі ми всі тримаємося купочки. Навіть ті, хто влаштував своє життя у далеких містах, телефонують і приїздять не тільки на зустріч випускників. Цьому нас навчила Валентина Петрівна. Вона завжди цікавилася долею своїх учнів, і у школі, і потім, коли ті самостійно вирушили у доросле життя. Попри життєві труднощі, вона ніколи не пройде, щоб не спитати: «Як справи?». І ми, у свою чергу, завжди знаємо, як живе наша Петрівна, що відбувається у житті кожного однокласника.

«Материнська» опіка
Недарма кажуть, що людину характеризують вчинки. Попри те, що Валентина Петрівна – відмінник освіти України і заслужений вчитель – методист, вона завжди залишалася земною. У ній – рідкісне поєднання вчителя, який досконало володіє знаннями педагогіки, і непідробної сердечності і людяності від народження. Старшокласники Тамара Максимейко і Олександр Осипенко закохалися одне в одного. У ті часи це було справжня «НП». На рівні директора розглядалася ця справа. «Врозумити! А значить – розлучити», – стояло завдання перед класним керівником Валентиною Петрівною. А вона пішла наперекір усім. Директорові у кабінеті сказала, мовляв, не може розлучити закоханих. «Зайшли у клас до мене на розмову два підлітки – міцно тримаються за руки, очі – закохані. Подивилася на них і вирішила: не можна руйнувати щастя, хай навіть підліткове», – розповість вона потім подружжю Осипенків, коли буде першим гостем на їхньому весіллі. «Тридцять років у щасливому шлюбі прожили, – розповідає Тамара Осипенко». На жаль, її чоловік кілька років тому відійшов в інший світ.

Послідовники
«Коли я закінчувала школу, переді мною постало питання: «Куди піти навчатися? Ким бути?», – розповідає Лілія Костюк (Матюха), – звичайно ж у Ніжин, на вчителя англійської мови, щоб бути, як Валентина Петрівна. Англійська мова була для мене улюбленим предметом, бо його викладала улюблена вчителька».
Сьогодні Лілія Костюк успішно навчає англійської мови діток у Наумівській школі.
«Валентина Петрівна – справді педагог від Бога, мудрий наставник, – говорить Лілія Леонідівна. – Свого часу для мене такою важливою була її підтримка і порада, коли тільки-но почала працювати у Наумівській школі. Моя наставниця охоче ділилася своїм багатим досвідом, секретами педагогічної майстерності».
А скільки людей вдячні Валентині Федченко за міцні і глибокі знання, які вони одержали на її уроках. Завдяки любові вчительки до своєї справи, чимало учнів її наслідували. Марина Осипенко викладає англійську у Полтаві, Інна Терещенко – у одній із шкіл Росії. І таких прикладів чимало.
Валентина Петрівна і сьогодні залишається для нас зразком у всьому – роботі, спілкуванні з людьми, культурі, вмінні триматися у будь-якій ситуації.
Від себе особисто і від усіх однокласників хочеться сказати велике спасибі нашій дорогій Валентині Петрівні, привітати її з ювілейним днем народження і побажати довгих років життя та міцного здоров`я!

Випускники Корюківської середньої школи №1, 1975 року випуску

У житті –
як на довгій ниві:
Ореш, сієш,
збираєш плоди,
І гадаєш: Хто ти?
Чи щасливий?
Як живеш?
Звідки йдеш, і куди?
Я щаслива, бо знаю,
для чого
І жила, і живу,
й буду жить.
Бо обрала я вірну дорогу,
По якій іще довго ходить.
Із дитячих років
закохалась
Чи в учительку,
а чи в предмет,
По-англійськи до неї
зверталась
І між темами, і тет-а-тет.
Дорога
Валентино Петрівно,
Мій наставнику,
вчителю, друже!
Дорога моя
й добра людино!
Подивіться:
я виросла дуже.
Я наслідувать
Вас намагалась,
Викладаючи англійську
у школі:
І як Ви –
на уроках трималась,
І як Вам –
мені випала доля.
Бо і в мене плоди
вже достигли,
Хоч іще й соковиті і ніжні.
Одні вже й
заробити устигли,
Інші їздять студентами
в Ніжин.
Вже і в мене є поруч
колеги,
Які, може, й мене
ще згадають.
І цінують, немов обереги
Всі знання, що
в запасі вже мають.
Але, як там не є,
як не дивно,
Та від Вас пішла
Доля-стежина,
В якій Ви,
Валентино Петрівно,
На чолі оцієї родини,
Де є мати, і дочки,
й онуки, –
Їх єднає покликання всіх.
То ж дозвольте
потиснуть Вам руку
За дітей, за онуків таких!
Хай Вас їхнє тепло
зігріває,
Їхня пам’ять,
і розум набутий.
Хай здоров’я Вас
не забуває!
Ну а ми Вас
не зможем забути!
Ольга Лантух

01_

Випускники Корюківської середньої школи №1, 1975 року випуску

02_

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.