Світлана, яка жила у шафі, вже має дах над головою

Непотрібні люди

Це звучить страшно, але такі люди, на жаль, абсолютно не захищені державою. Бо вони – без статусу…

Світлана Скринник

 

52-річна корюківчанка Світлана Скринник жила у будинку на декілька квартир по міській вулиці Вокзальній. Батьки її і чоловік померли. Десь у спецзакладі є вже дорослий син, глибокий інвалід, про якого вона постійно перепитує у соціальних службах. Та й сама Світлана, як видно з усього, людина з інвалідністю, хоч і не підтвердженою документально.
Колись ця жінка трудилася прибиральницею у цеху крейдованих паперів КФТП. До останнього часу працювала по людях за чарку і тарілку супу. Метал збирала і здавала на шматок хліба. Якийсь харч шукала на смітниках, інколи їла у церкві. Підгодовувала сусідка, баба Валя, яка жаліла бідолашну. Інші сусіди часто скаржилися на Світлану, бо вона тягне додому всілякий непотріб, захаращує помешкання і тільки мишей та щурів розводить. Через таку антисанітарію небезпідставно побоювалися пожежі. І – вона сталася. У 2015 році її квартира вигоріла…
Світлана залишилася жити на згарищі – стіни і дах збереглися та ще сміття у пакетах, яке, на диво, «не постраждало». І стара шафа, яка стала жінці прихистком. Без документів (бо згоріли) і засобів до існування вона продовжувала жити так, бо не знала, що їй робити далі.
Допомогти Світлані Скринник взялися фахівці Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Утім, у них це вийшло не одразу. Жінка боялася, тікала, не хотіла йти на контакт, а потім фахівцю із соціальної роботи відділу соціальної роботи ЦСССДМ Оксані Єрмоленко таки вдалося встановити хиткий міст довіри. Вона переконала Світлану, що їй обов’язково допоможуть. І кинулася шукати шляхи вирішення проблем…
– Оскільки інвалідності у неї нема, пенсії теж, а відтак – і можливості потрапити на обслуговування соціальними робітниками терцентру, – кажуть у ЦСССДМ. – Є хоспісна палата у Холмах, але вона для невиліковно хворих людей… У Чернігові є комунальний центр для бездомних людей, проте там приймають лише мешканців обласного центру…
Урешті-решт прийняти людину зголосилися у Тютюнниці. Виділили Світлані хатинку у центрі села, оточили максимальною увагою: вимили голову протипедикульозними засобами, викупали, допомогли облаштуватися на новому місці. Перші помічники Світлани у Тютюнниці: Альона Резник, фахівець з соціальної роботи і діловод Валентина Пінченко. Сільчани допомагають протоплювати поки що аварійну грубку (її планують відремонтувати, міська рада надала необхідні матеріали). Підгодовує поселенку домашнім супом і Леонід Кучеренко, в.о. старости…
Фахівці Центру разом з представниками влади села забезпечили жінку продуктами харчування, одягом, засобами гігієни, ін. Оксана Єрмоленко допомогла отримати паспорт, ідентифікаційний номер (за матеріального сприяння В. Онищука, помічника народного депутата А. Євлахова), начальник відділу соціальної роботи Віта Васюк – відкрити рахунок у банку, куди вже надійшла допомога від благодійників (БФ «Слов’янський» надав кошти на паливо і дрова завезені). Володимир Онищук також надав зимовий одяг Світлані, а підприємець з Корюківки Ярослав Нековаль – продукти харчування, міська рада виділила матеріальну допомогу.
Жінка відчула турботу про себе і стверджує, що вже не хоче у Корюківку, мовляв, у Тютюнниці їй краще…
– На сьогодні Світлана Скринник потребує підтримки небайдужих людей, – кажуть фахівці ЦСССДМ. – Тож, якщо хтось може поділитися продуктами харчування і теплими речами, звертайтеся до нашого Центру (тел. 2-26-27). Насамперед йдеться про зимову куртку 48-го розміру і зимове взуття (розмір 39).
Найбільша проблема Світлани зараз – відсутність будь-яких коштів для існування. Спеціалісти Центру переконані, що їй може бути встановлена інвалідність (а відтак вона матиме право на пенсію), але жінка, як вогню, боїться лікарні! Переконує, що працюватиме по людях, влітку збиратиме гриби-ягоди, аби тільки не йти до лікарів. Тільки про медзаклад зайде мова, як вона одразу ж починає нервувати і плакати, кричить: «Я – не хвора!» Оксана Миколаївна, якій Світлана довіряє найбільше, усі спеціалісти Центру і влада села вірять, що за деякий час спільними зусиллями їм таки вдасться переконати жінку, що вона намарне боїться. Гуртом можна і море загатити…
***
– А Райка вам не дзвонила? – несміливо запитує С. Скринник у Віти Васюк.
– Ні.
– Скоро вже й хата впаде, а вона – не хоче…
Райка – це 37-річна Раїса Дев`яткова з Корюківки, яка мешкає в аварійному будинку з аварійною піччю і дірявим дахом. До неї, як і колись до Світлани, намагаються достукатися фахівці Центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді.
Скільки ж таких людей у нас?.. Вони – не такі, як усі… Вони часто-густо незручні для оточуючих… Від них, звісно, легше відмахнутися або не помічати. Але ж вони – люди! Не більше і не менше, ніж кожен з нас…

Залишити коментар