Телефоном із зони АТО

АТО

Корюківчанин Руслан Летута не був вдома з 28 квітня До війни 13 років виготовляв меблі на замовлення. Нинішній його «робочий інструмент» – крупнокаліберний кулемет ДШК.

Це фото, зроблене у зоні проведення антитерористичної операції, надіслав минулого тижня на свою малу батьківщину корюківчанин Руслан Летута. На сьогодні разом з багатьма вихідцями з нашого району він проходить службу у східних регіонах
України. У вівторок, 29 липня, ми зателефонували бійцеві, щоб з перших вуст дізнатися, яка там ситуація.

– Руслане Анатолійовичу, як ви там?
– Нічого, тримаємося. Обстрілюють, правда, постійно. Навколо Луганська все палає. Бої йдуть безперестанку.

– Чи є ще хтось із земляків поруч з вами?
– Днями повернеться Денис Мостович, якого відпускали додому. Нещодавно провідував Олександра Камишного, який разом з іншими своїми товаришами по зброї потрапив під обстріл. У них там знищено все: одяг, машини… Слава Богу хоч самі врятувалися, бо у цей час перебували в окопах. Живі-здорові, а це головне. А так ми тут всі свої, всі – земляки.

А як у вас із забезпеченням продуктами харчування, військовим спорядженням?
– Вже з місяць у цьому плані живемо по-людськи – всього вистачає. Гроші на картках є, тож у разі потреби докуповуємо необхідне. А до цього, не секрет, були бомжі бомжами.

Місцеве населення вас якось підтримує?
– Чесно кажучи, місцевих ми остерігаємося – хтозна, що у них на думці. Наче в очі і посміхаються, а що у душі? Вилучаємо ж у деяких ножі, пістолети, іншу зброю… Одним словом, самі допомоги у них не просимо, але, буває, приносять молоко, яйця, огірки, помідори, воду мінеральну сигарети, інше.

А як вони реагують на перебування українських військових там?
– Люди налякані. Їхні домівки обстрілюють і бомблять, і вони не знають, хто це робить і звідки. А тому, напевне, з пересторогою сприймають нас. Наразі ми нікого не пропускаємо у Луганськ, лише випускаємо з міста людей, які хочуть виїхати. Таким чином, місцевого населення під самим Луганськом практично не залишилося.

Руслане Анатолійовичу, а що б ви хотіли передати землякам?
– Спершу, звичайно, заспокоїти рідних: ми всі живі-здорові. Дуже хочеться додому, але коли це стане можливим, не знає ніхто. А ще хотів би передати чоловікам: нічого відсиджуватися вдома, горілку пити, ідіть сюди – країна потребує вашої допомоги!
– Дякую за розмову. Нехай усіх наших солдатів Бог береже.
– Спасибі вам, що зателефонували, поцікавилися. Знаєте, тут кожен дзвінок чи вісточка з дому додає сил…

2 коментарів

  1. скрипка говорить:

    -кто обстреливает людей-не знают…сами себя жгут бомбят режут-а виноватят киев киев -не при чём-он за мир…

  2. Оксана говорить:

    Оце логіка: сам себе бомбить, сам себе палить! Та що ви мелете! Всі знають, яке зараз становище в країні і я не думаю, що наші чоловіки йдуть туди, щоб себе знищувати!

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.