«Телефоную їм, як своїм дітям…»

І хоч насправді у Ольги Кияшко з Сядриного – дві донечки, у 47 років жінка стала мамою для десятків військовозобов’язаних з нашого району і не тільки. Хто вони для неї? Незнайомі рідні люди… синочки…

Вона навіть і не думала, що скаже їм під час першої розмови. Просто дізнавалася номери мобільних і телефонувала. Потім знову і знову… Жінка зізнається, що у голосі хлопців прослідковувалася туга за рідним домом. Інколи навіть запитували: «Невже ми там нікому не потрібні?.. Оце так, закинули сюди і забули?..» Але найчастіше питали: «Як там вдома?..» – і вона розповідала, заспокоювала, обнадіювала.
Тепер Ольга Петрівна знає про кожного з них чимало, хоча багатьох і досі жодного разу не бачила в обличчя. У своєму блокноті жінка позначила, де, на якому блокпосту і хто з наших земляків перебуває. Не додзвонилася одному – телефонує іншому. Поцікавиться, чого вони потребують, як справи у кожного – і на душі відляже. А попервах, особливо під час осінніх заморозків, навіть спати спокійно не могла, як уявить, що хлопці там без теплого одягу, на сирій землі…
Згодом одних тільки теплих речей всім селом зібрали 14 великих посилок! Всі – підписані, іменні: Юрі Івахненку, Серьожі Горному, Жені Лісовенку, Віті Дзюбі, Юрі Зайцю, Серьожі Борисенку… А скільки ще з продуктами! Шкода, що не всі дочекалися тих передач. Так, підписана Колі Лущику коробка з продуктами і його особистим замовленням – тютюном, на жаль, не встигла надійти вчасно – хлопець загинув… Натомість посилка з берцями для Вови Прядка з Коропа довго блукала шляхами АТО, але врешті-решт знайшла свого адресата у станиці Луганській!
Доволі часто Ольга Кияшко для земляків у зоні АТО наче зв’язківець і «комутатор». Наші бійці у неї цікавляться про своїх знайомих і друзів, з якими інколи неможливо зізвонитися: «Як там Серьожа? Де зараз Саша?..» А інколи їй вдавалося знаходити хлопців, які з тих чи інших причин на деякий час «випадали» із поля зору земляків. Так, скажімо, було з Володею Бедою з с. Б. Слободи, у якого спершу не було мобільного. Де він, той хлопець? Хтозна. Якось, розмовляючи по телефону з Льошею Лапітаном, дізналася, що поруч з ним на блокпосту перебувають Миша Гончаренко і Вова Беда. Знайшла!
Їх усіх вона навіть називає якось по-особливому, по-материнськи ніжно і тепло. Андрюша і Гена Харченки, Миша Клименко, Серьожа Зіненко, Вітя Кириченко, Ігор Абакумець, Ярик Пуценко, Олег Малютенко, Андрюша Потапенко, Серьожа Горний, Миша Шкель, Льоня Назаренко, Артем Колесніков, Віталик Пустовойт…
– Та що там перераховувати? Знаю усіх наших хлопців з 41-го батальйону! – посміхається Ольга Петрівна.
Про кожного з них вона може розповідати годинами! Приміром, як потрапив у полон Леонід Назаренко з Білошицької Слободи і як вони раділи разом, що його відпустили саме 23 вересня, у день його народження; скільки довелося перетерпіти його односельцю, 24-річному Артему Колеснікову, який потрапив зі своїми товаришами в оточення, з якого вийшли лише четверо… Небайдуже жіноче серце відгукується на кожен біль. Її до цього спонукає і надихає донечка Яна.
Сьогодні, за словами Ольги Кияшко, жінки з Сядриного в’яжуть теплі шкарпетки для солдатів. Першу невеличку партію – дев’ять пар – передали на передову через Михайла Каймова – односельця, який служить на сході. Ще й п’ять комплектів термобілизни, каву та цигарки. Там всі наші солдати – свої, тож комусь та стане у нагоді. Сядринці попіклувалися і про Михайла, громадою придбавши йому термобілизну, перчатки, плащ і тепле взуття.
– Мені дуже шкода солдатських матерів… – каже наостанок Ольга Петрівна. – Скільки вони, бідолашні, пережили, скільки сліз виплакали! Вони, як ніхто, потребують підтримки з боку суспільства, бо немає нічого страшнішого, ніж виправляти своїх дітей на війну… Від імені усіх матерів благаю наших захисників: «Дорогі наші, любі і милі, повертайтеся живими!»

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.