У диму та смороді

DSC_0877_новый размер

Микола Кобець /фото автора

На Корюківщині горять торфовища

Кілька тижнів тому довелося виїхати до Кучугурів, відреагувавши на телефонний дзвінок місцевого жителя Миколи Кобця. Він розповідав, що село так затягнуло димом, що вже за три-п`ять метрів нічогісінько не видно. Виною всьому місцеві торф’яники, які розгорілися.

Кучугури – це три жилих будинки вздовж асфальтованої дороги. В двох мешкають одинокі жінки, ну, а у тому, що посеред села – мешкає сам Микола Дмитрович із своєю дружиною Галиною. З подружжям і поспілкувалися на тему: як живеться у вимираючому селі та ще й у часи екологічної катастрофи?

Із трьохсот – до трьох

У Кучугурах Кобці оселилися у 60-ті роки. На ті часи у селі мешкало приблизно 300 осіб. У кожному сараї обов`язково мукала або бекала рогата худоба, тримали свиней, курей, гусочок. Навколо села викошувалася уся трава, не встигали розростатися чагарники.
Та поступово село вимирало. Сьогодні навколо трьох житлових будинків –зарості сухої трави, некошеної роками. „Навколо господи бігають і свині, заходжують вовки,” – розповідає Микола Кобець. Але, на переконання чоловіка, звірина не коїть стільки зла, як людина.

За селом – торфорозробка

Кілька десятків років тому, за словами жителя Кучугур, за селом розпочалася торфорозробка. Його інтенсивно продавали сусідам – близьким і далеким. „Але зазвичай про майбутнє мало хто дбає, каже Микола Дмитрович, – зміна устрою суспільства призвела до того, що про розробку забули – покинули. А там залишилися торф’яні пласти, приблизно чотири метри вглиб. Хтось запалив кипу сіна, яка лежала на торф`янику. Саме це, на мою думку, і спричинило загоряння торфу”.

Наче на згарищі

Курився тиждень, потім притих: так, наче про живу істоту, розповідають про родовища торфу місцеві жителі. А 3 жовтня, вранці димом затягнуло все навколо. «По асфальтівці машини рухалися зі швидкістю не більше десять кілометрів на годину», – розповідає Микола Кобець. «У дворі можна було одне одного загубити», – додає його дружина.
Але біда криється у тому, що в цьому смороді довелося жити кілька днів, не тільки впустивши у хату, а і дихаючи отрутою. «Ні двері, ні вікна не відчиняємо, – розповідає Галина Хомична, – а все одно просмерділися кожен рушник, кожна сорочку. І дітися – нема куди».

Поки не вигорить – травитиме чадом

Періодично пожежні служби приборкують невсипущий торф`яник, але повністю його загасити – не можливо. Спеціалісти кажуть, що поки сам не вгамується, тобто шари не вигорять, буде псувати життя навколишнім мешканцям, тобто нам з вами, оскільки сморід чутно і у Корюківці. А тільки уявіть, як воно поряд із епіцентром екологічної біди.
«Ні людей навколо, ні Бога», – підсумовує нашу розмову Микола Кобець.

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.