Учитель рідкісних рекордів

скотоход

Микола Скороход у роки навчання був успішним курсантом. Закінчив Харківське вище військове училище, як і рідний брат Іван. Дуже любив армійську офіцерську службу, яку високо цінували в його родині.
Потрапив служити до Криму. Офіцери якнайкраще відгукувалися про нього. Але вже за два роки – наказ про скорочення у військах. Якось на одній вечірці підполковник Михайлов промовив:
– Ти, лейтенанте Скорход, не гордий. У тебе все попереду. Будуть ще й рекорди, нові посади.
Говорив Михайлов наче жартома. Та жарти – прогнози, як відомо, не тільки збуваються, а й не забуваються.

Скороход надій

Не секрет, після скорочення в офіцерських лавах Микола трохи засумував. «Уже, мабуть, і не знайду роботи, щоб була до душі та міг розкрити себе», – схвильованим голосом якось сказав матері. А та відповіла: «Миколо, ти заспокойся. Мені серце підказує, що мине час і буде у тебе бажана робота. Тільки потрібно шукати».
Було кілька спроб – і нарешті –удача у Савинках.
На роботу приймала директор місцевої школи Тетяна Олексієнко. Цікавилася, як щодня він збирається долати відстань від Камки до Савинок.
– Буду їздити на велосипеді, – повідомив Микола.
– Та ви що? – очі полізли вгору. -А взимку як?
– І взимку також.
– Нам треба, щоб ви не запізнювалися.
– Не хвилюйтеся, так і буде –встигатиму.
Директор тільки головою покивала, спробувала Миколу умовити, знайти квартиру у селі, проте він не погодився. За наказом керівника сільського навчального закладу почав працювати вчителем праці та початкової військової підготовки. І дійсно щодня до Савинок і назад додому добирався велосипедом. І жодного разу не запізнився. Отже, з тих пір його і почали звати «надійним Скороходом». Одне тільки прізвище, що означає…

180 тисяч кіло-метрів на «веліку»

За простими підрахунками, за майже одинадцять років, з 2001-го по 2012 рік, Микола Скороход на важкому велосипеді марки «Мінськ» проїхав, пройшов з ним, у тім числі і по заметах-переметах, сільських ухабистих дорогах … 180 тисяч кілометрів. Кожного робочого дня проїжджав сімдесят-вісімдесят кілометрів. Якщо помножити на п’ять днів тижня, а потім на кількість їх за довгий період роботи – і буде ота кругленька цифра.
Ніколи не розставався зі своїм двоколісним «конем». Їздив на ньому і у вихідні, тільки на значно менші відстані, до сусідніх з Камкою сіл, до лісу на заготівлю дров, по гриби… Якщо б у земляка був спеціальний записник та він у подробицях занотовував до нього про свої «мандри» велосипедом, з’явилися б сотні історій, пригод—приємних і неприємних. А головне – нові рекорди! Тільки вони поки тримаються у пам’яті героя нашої історії.

Мисливець за стеж­­ками

Микола Скороход по-доброму вигадливий і мудрий. У нього раціональне мислення і планування. Щоб не накручувати зайві кілометри, з Камки їхав через Холми, Олешню, у Сядриному повертав на Самотуги. А далі шлях – грунтовий. Якщо це влітку, то годиться. А взимку за Самотугами його часто замітало-перемітало. Іноді намети сягали до півтора-двометрової висоти. Тільки Микола ніколи не здавався – не повертався назад. Брав на руки велосипед і пробивався через снігову загороду. В окремі тижні так доводилося іти кілометр –два і навіть більше. І ніколи не здавався, мовляв, уже завтра змінить маршрут, поїде розчищеною асфальтівкою через Тільне, мимо Озеред.
Старенькі жінки з Самотуг давно запримітили молодого чоловіка, який у робочі дні їхав через їхній населений пункт і, перехрещуючись, промовляли: «Що це за людина? Такий морозище, заметілі, а він на велосипеді. Ой, Боже, поможи . Ангела хранителя тобі на дорогу». Можливо, і молитви тих жіночок поважного віку допомагали йому.
А раціональність і мудрість Миколи була в тому, що за багато років він іноді відшуковував стежки, таємні доріжки. Був своєрідним мисливцем за ними. Їх знаходив у лісі, полі, які скорочували шлях до роботи, до Савинківської школи. Проте, ненабагато – на два-три кілометри. Та їхати ними можна було тільки весною чи восени.

«Мотоцикл – мотлох, «вєлік» – надійно…»

Трохи більше року тому наш земляк придбав собі легковий автомобіль. Тільки не проникся манією до транспорту, як деякі молоді люди. За автівкою доглядає, іноді полюбляє проїхатися. Та все ж велосипед вважає найбільш надійним легким транспортом. Бо ж скільки виручав він його за майже одинадцять років! І тепер, точніше цього року, не зраджував його «велік». Було, залишав вдома авто, брав до рук двоколісного – і в дорогу. Товаришам казав, що до нього і пального та мастил так багато не треба, і ніколи «велік» не вмикав задню швидкість, як це було не раз з мотоциклом. Про цей транспорт каже, що багато у нього металу і може бути таким неслухняним.
Якось став їздити «мінчаком». Не минуло і двох тижнів – підвів. До Савинок того разу доїхав на роботу добре. А коли по обіді задумав повертатися до Камки, завів, а він їде не вперед, а назад. На підмогу тоді прийшло кілька чоловіків. «Що тільки не робили: переглянули генератор, комутатор, дещо поміняли – безрезультатно. Микола тієї ночі переспав у теплій шкільній котельні. Прокинувся о шостій, за мотоцикл – і на Камку. Уже об одинадцятій пішим ходом дістався рідного села, де проживає разом з матір’ю», – розповів товариш Юрій Никифоренко.

Здібний учитель

У Савинках немало учителів, яких можна назвати кращими за професією. До таких належить і спортсмен, велогонщик-рекордист та хороший педагог Микола Скороход. Спочатку працював учителем праці. Діток різних поколінь навчив багато чого корисного, виготовляючи з деревини та металу речі, які так необхідні у домашньому житті. А згодом, окрім праці, проводив уроки з захисту Вітчизни. І, безсумнівно, до наполегливого і беручкого учителя приходили перемоги разом із школярами: на районному рівні команда з Савинок виступала якнайкраще, були високі результати, коли брала участь у патріотичних змаганнях «Зірниці». Були у лідерах також з шахів і тенісу.

… І брат воював

Про захоплення Миколи «любительськими велопробігами» по міжрайонній дорозі Корюківка – Холми і забутими міжсільськими знаю давненько. Тільки, буваючи у Савинках і Камці, не вдавалося заставати. Він усе у справах кудись відправлявся. А про нього мені сусіди, його земляки, тільки якнайкраще розповідали. «Дуже відповідальний. Сильний. Мускулистий. Ще ж спортсмен. Понад десять років не розстається з велосипедом. Майже за сотню кілометрів їздить на роботу. Не палить і не випиває, як інші молоді люди. Жіночку б йому дбайливеньку. Ще ж нежонатий».
Брат Миколи, Іван, – теж колишній військовий офіцер. Проживає у Холмах. У нього багата біографія. Об’їздив чи не увесь колишній Радянський Союз, у яких тільки віддалених військових точках не служив. Перебував у вогненному Нагірному Карабасі. Брав активну участь у бойових операціях. Але то – з миротворчою місією. Йому, як офіцеру, пропонували високі посади. «Службу я поважаю і з солдатами мені цікаво, навчати їх військової майстерності. Тільки хай я поду- маю…». А добре обмізкувавши, сказав, що поїде у рідні краї. Пішов зі служби за скороченням штатів. Дуже любить рідну Україну, дорожить нею, тому й повернувся, знаючи, що зробив правильний крок.

У зоні АТО  оцінили…

– Микола Скороход, як і його брат Іван, високопатріотична людина. Товариський і надійний, – говорить його товариш з Савинок, опалювач школи Юрій Никифоренко. – Як тільки на сході нашої держави загриміло, він сказав: «Тих окупантів потрібно знищувати. Там же наші українські землі, а вони лізуть… Відчуваю, що скоро і мене покличуть до військкомату. Хочеться захищати землі нашої матінки-України».
Не помилився. У березні надійшла повістка. У військкоматі оцінили здібності: «Ви – кадровий офіцер. Навчалися у Харкові у вищому військовому училищі. Будете командиром».
Велику групу майбутніх воїнів з Корюківки направили до Гончарівського. Перші навчання, підготовка військової техніки. Микола і його земляки все робили оперативно. Уже згодом дізнався, що потрапив до великого танкового підрозділу. Як у командира, у його підпорядкуванні були три бойові грізні машини. Спочатку разом з товаришами стояв на блок-посту під Ніжином, а потім – Конотопом.
– Та недовго захищали вони дороги до міста, – говорить його колега, вчитель Світлана Моторна. – Потім їх танковий підрозділ перекинули на схід України. Ми з Миколою на зв’язку, а недавно приїздив у відпустку, про все у подробицях розповідав у школі. Отже, тривалий час наш земляк і колега стояв за десятки кілометрів від Луганська. Їх, було, обстрілювали. Вони змінювали позиції, робили необхідні переформування. Не один раз в іншому місці ходили в атаку проти ворожих окупантів, і ті несли значні втрати у живій силі. Були поранені і з їхнього боку. Пригадав Микола і такий трагічний випадок. Вони переганяли танки та іншу техніку великою магістраллю. Зупинилися, щоб роздивитися на місцевості. Кілька танкістів вийшли, розмірковуючи, куди далі прямувати. І тільки пройшли з десяток метрів – великий вибух. Підірвалися на міні, яку, замаскувавши, встановили ненависні окупанти…

Знову – на передовій

Тоді відверто, без прикрас розповідав Микола про те, що там, на сході, триває справжня війна. «Це не якісь там маневри, які були б схожі на навчання, де нема втрат. Вони є як з нашого боку, так і з ворожого. На щастя, менше бачив загиблих українських солдатів. А що найбільше запам’ятовується – то це великий і справжній патріотизм, хоробрість і відвага наших воїнів, які у будь-яку хвилину готові йти у бій і не раз бували у грізних перестрілках, контратаках. Зненавиділи проросійських терористів за те, що знищили, підірвали багато мостів, залізничних колій, шкіл, будинків ні в чому не винних сільських і міських жителів».
Микола Скороход, перебуваючи у відпустці, ще планував зустрітися з учнями, побесідувати з ними на теми патріотичного виховання, розповісти про бойові дороги на сході України, а головне – хотів би загострити увагу на тому, як важливо з юності загартовуватися, готуватися до різних випробувань, щоб потім допомагати у захисті Вітчизни, її законних земель, які були і залишатимуться тільки за Україною.
Під час короткої відпустки його знову покликали на схід у зону АТО. Як командир, офіцер та відданий воїн, перебуває там. Розуміє, що повинен бути на передовій лінії…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.