«Велосипеди найбільше страждають від «їздоків»…»

66-річний корюківчанин Микола Федоренко за своє життя відремонтував декілька сотень велосипедів! Повертав до життя «українців», «білорусів», «китайців», «німців» – і дорогих, і дешевих. Довелося ще й з довоєнним німецьким раритетом мати справу! А сам їздить на самотужки зібраному з декількох старих велосипедів транспорті. Каже: головне, щоб надійний був!

З водія –
у веломайстри
Цього чоловіка знаю декілька років. Колись його як майстра з ремонту велосипедів порадила знайома. З тих пір завжди наприкінці «велосезону» віддаю на профілактику свій транспорт Миколі Леонтійовичу, щоб на рік забути про двоколісні проблеми. А для нього ремонт велосипедів – справжнє хобі!

 Микола Федоренко

Все своє життя Микола Федоренко шоферував. 20 років на одному місці – водієм автоколони, тоді у райспоживспілці, на хлібній машині. Розвозив свіжий хліб і по таких селах нашого району, від яких тепер самі лише назви лишилися.
– І Сосницький район два роки обслуговував, – каже чоловік. – І на Менщину возив хліб, коли їхній хлібозавод на ремонті був. З райспоживспілки на пенсію пішов, але ще працював. А потім в аварію потрапив – і кинув, не зміг більше працювати…
Проте, без техніки жити не зміг. Тому з автомобілів «переключився» на велосипеди.
– Мотався на Гомель, – розказує. – Купував їхні білоруські велосипеди і продавав в Україні. Та мої заробітки закінчилися, коли одного разу на кордоні конфіскували тридцять штук велосипедів. Отак і «вилетів у трубу»! Та й торгувати – воно, знаєте, діло невдячне. Торгаші з однаковим товаром у маленькому містечку – вороги між собою…
Отож базарувати перестав, а ремонтувати – ні. Знаходить у цьому якусь віддушину! Та й спортивний інтерес прокидається, тільки-но бере до рук найпоширеніший транспортний засіб. Каже, не відмовляє нікому, а хто цікавиться, того й навчити велоремонту може.
– Але таких зараз немає, – махає рукою Микола Леонтійович. – Не хочуть із залізяччям вовтузитись. Ось і з трьох моїх синів ніхто не бажає…

Купив – здавай у ремонт!
Або – «Аист», та не той…
– Багато хто вважає так: купив велосипед – і їдь! Е-е, ні, – заперечно хитає головою чоловік. – Кожен новий велосипед потребує перетяжки спиць, конуси попідводити треба, регулювання зробити, ін. Інакше не встигнете й оком моргнути, як посиплеться! Колесо нове купи – і то перетягувати потрібно! Бо, буває, навіть нове, а вже з браком. Ось, наприклад, китайські велопідробки «під білоруські», де теж пишуть «Аист», – 100% брак! Виходить, «Аист» – та не той…
На думку Миколи Федоренка, найкращими нині є білоруські і німецькі велосипеди. Хоча і до них є певні претензії.
– Білоруські – надійні, але рами у них неміцні. Інколи лопаються, – констатує майстер. – Однак, «білорусам» далеко п’ятися до «німців»! Щоб не витримували рами «німців» – такого не чув, але на них складно підібрати запчастини. Наприклад, немає на них зірочок. Хоча, маючи велике бажання, підібрати запчастини можна на будь-який закордонний двоколісний – буде ще краще за оригінал!
– А як щодо велосипедів українського виробництва? – питаю.
– Вони дуже важкі на хід, – каже М. Федоренко. – Київський «Либідь» взагалі як танк! Не кожен потягне…
– Що скажете про спортивні велосипеди?
– Оригінальні собі дозволити можуть одиниці, бо вони дуже дорогі, а решта купують китайські підробки – «шопотухи» та й годі! Особливо шкода батьків, які стараються угодити дитині, купуючи дорогу річ, а воно, виходить: гроші – на вітер. Пам’ятаю, коли торгував велосипедами: ще не встиг його продати, а він уже розсипався! Але я з покупцями завжди чесним був, одразу питав: «Хочете собі велосипед на все життя чи на півжиття? Ось – є дешевші, а ось – надійніші. Обирайте за своїми потребами». Люди дослухаються до порад, а тому справжні велосипеди продавалися одразу, а різний, на мій погляд, мотлох роками пилився, доки не віддав його нижче закупівельної ціни. А завозити ж доводилось і таке, бо на кожен товар є свій покупець. Проте, обдурювати людей не можна.
– А які велосипеди найчастіше опиняються у ремонті?
– Ой, потрапляють усі! І віт-чизняні, і закордонні, і дорогі, і дешеві, дорослі і дитячі, – каже майстер. – Найбільше велосипеди страждають не від доріг, а від «їздоків»! Не жаліють свій транспорт, кидають де попало, по сходах тягнуть, не шкодуючи спиць… Від недобросовісного хазяїна свій велосипед не убереже жоден виробник!

Про роботу і мрії
За словами Миколи Леонтійовича, у Корюківці є зо три майстри з ремонту велосипедів. Він сам колись найнуднішою роботою вважав перетягування спиць, прибирання еліпса, вісімки, а тепер, каже, руку набив, тож немає різниці, велосипед з якою проблемою приведуть у ремонт – не боїться ніякої поломки. У нього самого до весни є ще трохи часу для ремонту, бо з приходом тепла розпочнуться інші клопоти.
– Живемо з дружиною у міській п`ятиповерхівці, а господарство тримаємо у приватному секторі. Цю роботу ніхто не любить, а комусь же треба виконувати, – розмірковує Микола Леонтійович. – Дружина хворіє на недугу суглобів і цукровий діабет, тож тягну лямку сам, наскільки мене вистачає. Є певне господарство і ще донедавна тримав трьох (!) корів, на кожну з яких самотужки заготовляв корми на зиму. Спочатку важко було, потім звик. Тепер ось лишилася одна корівчина…
Ще у молоді роки, коли на роботі був, Микола Федоренко заздрив рибалкам. Думав, що на пенсії точно знайде час для риболовлі! І досі мріє про це, бо не виходить порибалити. Та й відпочивати, зізнається, доводиться лише на ходу, коли мчить своїм стареньким велосипедом з дому на господарський двір чи назад. Усім, хто за кермом – і велосипеда, і автомобіля – бажає тверезого погляду, адекватних учасників дорожнього руху і надійного транспорту!

Опитування у тему

«Коза!» і «Баран!» на дорозі,
або Як ставляться одне до одного
водії і велосипедисти?

Водії недолюблюють велосипедистів,
а ті – власників авто. Ця нелюбов взаємна. І вона, здається,
назавжди…

Водії:
Олександр Архинос, фельдшер екстреної медичної допомоги:
– За кермом близько 20 років. Щодо велосипедистів: їздять безобразно! Де захочеться – повертають, одним словом, передбачити їхню поведінку на дорозі неможливо. Мені здається, що водії на дорозі дисциплінованіші.

Віктор Моложон, 58 років,
житель с. Жуклі:
– Обов’язково треба купувати катафоти на велосипеди! І світловідбиваючі елементи на одяг кріпити. А їх немає, то й аварії можливі. Ось декілька днів тому насварив знайомого водія лісгоспу: їде велосипедом без катафотів – наче так і треба. Мовляв, це ж не мій транспорт, дружинин. Тим паче, потурбуйся про безпеку своєї дружини! А то, виходить, я за кермом повинен і думки велосипедистів читати, і турбуватися про них. За майже 40 років, на жаль, так і не навчився вгадувати хід їхніх думок.
Анжела Ющенко, перший заступник голови райдержадміністрації:
– Я 15 років за кермом і вважаю, що велосипедисти, як і водії, повинні здавати на права. Бо більшість ігнорує правила дорожнього руху, а дехто і взагалі їх не знає! А у разі аварії винуватий хто? Водій. Так не повинно бути. Якщо ти вже виїздиш на дорогу, то маєш нести таку ж відповідальність, як і водій автотранспорту. Всі учасники дорожнього руху мають бути взаємоввічливими. У моїй водійській практиці був випадок за участю жінки-велосипедистки, яка, напевне, відвела дитину у садочок і на повороті біля прокуратури, не оцінюючи ситуації на дорозі, сіла і поїхала, куди їй треба. На моє зауваження ще й нецензурно вилаялася. Прикро, але вона так і не зрозуміла: якби якийсь водій тоді їхав з більшою швидкістю, ніж я, ввечері за своєю дитиною у садок вона могла вже й не прийти…

Велосипедисти:
Лариса Дерба, оператор з верстки районної газети «Маяк»:
– Деякі водії велосипедистів не вважають за людей. Із салонів своїх комфортних іномарок вони зверхньо дивляться на простих людей на двоколісному транспорті. Особливо обурює, коли везеш велосипедом дитину до школи у негоду – дощ чи сльоту –вони обов’язково обтьопають брудом, хоч і буде можливість оминути ту калюжу…

Ніна Лісена, прибиральниця Корюківської гімназії:
– З водіями-хамами на дорозі, слава Богу, не зустрічалася. Сама ж намагаюся завжди поступатися дорогою автотранспорту. А ось учням автошколи, вважаю, треба бути уважнішими на дорозі, бо вони ще тільки вчаться! Якось і я потрапила у ситуацію, коли одна така учениця ледь не спричинила аварію…
Ольга Карманова, пенсіонерка:
– За своє життя вже вивчила правила дорожнього руху, їжджу спокійно, отож і у неприємності на шляхах не втрапляла. Вважаю, що слизькими зимовими дорогами велосипедом краще не виїжджати з дому, щоб не наражати на небезпеку і себе, й інших. Якщо ж виходу немає, то хоча б оминати пішки (з велосипедом у руках) небезпечні ділянки. Хоча, і водії, і велосипедисти бувають різні. Приміром, деякі кермувальники авто з повагою ставляться до велосипедистів, пригальмовуючи перед калюжами, а деякі – промчать, безсовісно обтьопуючи багнюкою всіх і все…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.