ВОДА – ЖИТТЯ

Про долю водогону у селищі Холми газета «Маяк» писала неодноразово. Там усе ніяк не вирішать, кому ж треба його обслуговувати: школі чи селищній раді (останній для цього необхідно створити комунальне підприємство)?

Колись давно водонапірна башта і свердловина, що перебували на балансі райвідділу освіти, обслуговували заклади освіти – школу і Будинок творчості дітей та юнацтва. Напевно, згодом до цих зручностей підключилися ряд селищних установ: Будинок культури, відділення РЕМу та Укртелекому, два магазини, терцентр, а також 20 індивідуальних споживачів. Відповідно, було вибудовано мережу до цих приміщень, прокладені труби і т. ін. Освітяни певний час займалися наданням послуг, брали плату, але згодом, за новими вимогами, бюджетній установі було заборонено займатися господарською діяльністю. Компроміс знайшли: водогін передається на баланс селищній раді, а обслуговуватиме його приватне підприємство Василя Чеботаря.
Кілька років прожили за такою схемою. А цьогоріч Чеботарь вирішив відмовитися, як він вважає, від неприбуткової справи. І попередив, що з 1 грудня 2014 року розриває договір на постачання води. Мабуть, і не дуже багато доходу приносить водогін, якщо навіть не у всіх споживачів встановлені лічильники, а ті, в кого їх немає – платять мізерні кошти. Тарифи не переглядалися, тож чи відшкодовують вони затрати – хто його знає…
Першим зорієнтувався територіальний центр для престарілих одиноких людей – за сприяння колишнього народного депутата встановили насосну станцію і тепер користуються власною водою. Освіта, за великим рахунком, готова забрати водогін, але без «приданого», тобто усіх споживачів доведеться «відрізати» від мережі. Залишиться тільки школа, де навчається понад 300 учнів. І жартувати у цьому випадку ніхто не збирається, запевнила начальник райвідділу освіти Лариса Остапенко. Доведеться саме «відрізати», а не закрити кран, який потім хто завгодно зможе знову відкрити.
Хоча Лариса Григорівна якраз менш за все хоче це робити. Якщо від’єднати решту споживачів, то існуюча мережа дуже швидко стане непридатною. А це – втрата значних коштів, вкладених людьми, і загалом – «хрест» на селищному водогоні. Проте, можливо, з часом з’являться ще бажаючі користуватися водогоном. Ті ж Холми розташовані на досить високій місцевості, тому колодязі міліють. А власну насосну станцію не кожен фінансово спроможний встановити.
Аналізуючи ситуацію із водозабезпеченням громад, де є навчальні заклади, керівник освітянської галузі не розуміє, як такі величезні Холми не бояться втратити водопровідну мережу. Навіть у менших населених пунктах місцева влада вирішує це життєво необхідне питання. Так, у Рибинську, Савинках, Білошицькій Слободі, Перелюбі, Сядриному, Наумівці та ін. знайшли можливість утримувати водопровід, а у Холмах – ні.
Холминська школа щомісяця сплачує за воду близько тисячі гривень, боргів не має. Решта споживачів згодні на підвищення тарифів. Чого ще бракує: можливості чи все ж бажання вирішити це болюче питання? Якщо останнього – то люди не зрозуміють…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.