«Я Шарлі» докотилося до Корюківщини?

Image 1

Віктор Татарин

Наприкінці минулого тижня до нашої редакції завітав активний дописувач нашої газети Віктор Татарин, член Національної спілки журналістів України, мешканець села Сядрине. Він повідомив, що вранці 14 січня на нього напали, і причиною люті чоловіка, який таке скоїв, була його стаття про відомого більшовика часів громадянської війни, нашого земляка.

Віктор мав необережність сісти до ображеного читача в автомобіль, щоб дістатися до Корюківки, там і розговорилися на болючу тему. Поштовхалися, Віктору розбили обличчя. Чому таке могло статися у нашій демократичній країні? – замислилися журналісти районної газети.
«Ти образив мою родину, – кричав у автомобілі тезка більшовика, – він звільняв Осокорки, Київ!» – розповідав Віктор про претензії людини, котра його побила. «Від кого він звільняв – від України, українців, від української мови?» – не може стримати емоцій постраждалий. – Мені жаль, що сталася така прикра подія. Цьому чоловікові слід відкрити підручники історії, переглянути архівні матеріали й подивитися правді в очі… Я, як фізична особа, Віктор Татарин, пробачаю йому хуліганську витівку. Пробачаю йому і незнання історичних фактів. Та як журналіст – пробачити не можу. Щодо правової оцінки зухвалого вчинку – усі крапки над «і» повинен поставити суд».

Подія – неординарна

Пам’ятаєте, наша газета писала про те, як незнайомий чоловік ледь не побив хлопців, які малювали на асфальтовому покритті Український прапор? А нещодавно молода жіночка з розпачем поділилася зі мною, що її чоловік – підтримує країну-агресора, і вона не знає, що робити. Добра знайома розповідала: якось її діти, котрі працюють у Москві, перетинали кордон, ступивши на українську землю, десятирічна внучка, зітхаючи, сказала батькові: «Нарешті я можу називати тебе татом…»
Таких історій можна розповідати дуже багато. Сьогодні нерозуміння ситуації, недовіра до історичної науки, невдоволення в багатьох випадках владою призводить до неконтрольованої агресії, яка наче страшна зміюка оселилася у серцях багатьох з нас. Але ми повинні вистояти, бо ми – люди. Ми не щурі, котрі у критичні моменти з’їдають одне одного.
Влада, історія, власне становище, у тому числі фінансове, і т.д., як і погода надворі – змінюються. Незмінним лише мають залишатися любов і відданість своїй Батьківщині – Україні. І коли кожен з нас це усвідомить усім своїм серцем – він зможе пробачити того, хто має іншу точку зору, навіть помилкову. А правда завжди перемагала, вона переможе й цього разу. От побачите…

«Я — Шарлі» — слоган, який став лозунгом свободи слова після нападу теро­ристів на редакцію фран-цузького сатиричного журна­лу Charlie Hebdo.

5 коментарів

  1. вуж говорить:

    “А нещодавно молода жіночка з розпачем поділилася зі мною, що її чоловік – підтримує країну-агресора, і вона не знає, що робити.” Як можна жити з москалем?? Розлучитись треба!!!!!
    “Добра знайома розповідала: якось її діти, котрі працюють у Москві, перетинали кордон, ступивши на українську землю, десятирічна внучка, зітхаючи, сказала батькові: «Нарешті я можу називати тебе татом…»” Як не соромно працювати на агресора???!!!!!!!!!

  2. партизан говорить:

    Не робіть із нероби і ледацюги героя. Що він зробив у своєму житті крім купи дітей, та й тих “повісив” на державу. Мітєц…

  3. Света говорить:

    Партизан молодец!Этот писака лучше бы кругом своей избушки порядок навел вместо того чтобы обсуждать людей той эпохи в которой он даже еще не родился.Пусть живет свою жизнь и не причиняет людям зло и боль.”Сядринская мозговая извилина”.

  4. Света говорить:

    Уж- без ком.Только развод,а лучше сама пристрели его как сепара.

  5. вуж говорить:

    Света, ты крутая. Хотелось бы написать несколько стихов дуэтом, ямбом хотя бы или амфибрахием!

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.