За хвірткою

На початку минулого місяця, 4 липня, працівники поліції доставили у Корюківську районну лікарню двох малюків: хлопчика чотирьох років і дворічну дівчинку. Близько 20.00 ці діти самі (!) ходили міськими вулицями. На запитання дорослих – чиї вони, де живуть і як звати батьків – нічого не відповідали…

А потім привезли
ще двох братів…
Спершу на початку вулиці Кошового знайшли хлопчика, а у кінці вулиці – дівчинку. Місцеві жителі зателефонували у поліцію. Так діти потрапили у лікарню.
– Вони нічого не говорили, – згадує завідувач дитячим відділенням Олександра Ісаченко. – Були брудні, завошивлені. У відділенні ми їх помили, перевдягнули (їхній одяг випрали), нагодували. Обоє дітлахів були такі голодні, що навіть хлібні крихточки збирали пальчиками! Добу медпрацівники няньчилися, колихали, доглядали дітей, яких навіть ніхто не кинувся шукати, а назавтра прийшла їхня мама і сповна «віддячила»: обматюкала персонал, кричала і сварилася. За що?!. А, буває, такі батьки ще й буйствують! То погрожують молодим медсестрам, то двері розіб’ють. Наша лікарня вже давно стала соціальним закладом, який потребує належної охорони, – підсумовує лікар.
Назавтра у дитяче відділення служба у справах дітей доставила ще й двох старших братиків нічних гостей. Медперсонал подивувало те, що малі навіть не кинулися одне до одного – як чужі…
Про те, що чотирьох дітей немає вдома, їхня мама Аня дізналася лише наступного дня, бо тоді малеча була у бабусі. Каже, що чотирирічний Рома показав їй, як дід взяв їх з дворічною сестричкою Яніною за вухо і виставив на вулицю, зачинивши за малими хвіртку…

Звідки родом
нещастя?
Аня стверджує, що їхня звичайна сім`я – мама, тато і дві доньки – дала тріщину, коли помер батько. Їй на той час було 4 роки.
– Зі своїм нинішнім співмешканцем мати живе вже 17 років. Зараз їй – 57, а йому – 59, – розповідає Аня. – Як живуть? П’ють…
Аня каже, що вітчим ніколи не жалував ні її, ні сестру Яніну. Навіть холодильник і погреб на замку тримали. Мама – завжди на його боці. Коли у 15-річному віці вітчим дуже побив Аню, справа дійшла до суду. Але ненька відмовилася представляти інтереси неповнолітньої доньки у суді, тож це за неї зробила фахівець служби у справах дітей. Мама навіть на засідання не прийшла, вона чекала на доньку під будівлею суду, щоб на колінах просити, аби та …не претендувала на відшкодування моральних збитків у сумі 14 тисяч гривень. Вітчиму до того ж присудили ще й рік умовного…
Після цього Аня пішла з дому. Попросилася тимчасово пожити до подружки. А коли у сімнадцять з половиною років народила первістка Арсена, матір не дозволила забрати його і написала відмову від онука (бо породілля неповнолітня).
– Хлопчик народився 11 лютого 2005 року, – уточнює жінка. – Я просила, аби дитину доглянули у лікарні до 10 липня, коли мені виповниться 18 років. Хотіла його забрати, але у травні Арсен помер…
За рік до цього на Анну чекало ще одне потрясіння – зникла сестра Яніна.
– Відколи Яна пішла з дому, моє життя пішло під укіс, – каже Аня. – Адже вона завжди підтримувала мене і піклувалася, була мені як мати, – каже Аня. – Коли вчилася у Козельці, одягала і взувала. До зникнення сестра жила у цивільному шлюбі, працювала у «Гербалайфі» в Чернігові… У той день вона була вдома і вітчим її побив. У міліції сказали, що лише за слідами удушшя на шиї вона нічого не доведе… З дому Яна пішла, прихопивши закордонний паспорт. З тих пір про неї ось уже 13 років жодної звістки. На мої численні спроби відшукати сестру, мати завжди чинила опір, мовляв, «не треба, я знаю, де вона»…
Та Анна не полишає надії на те, що сестра знайдеться. Каже, звертатиметься на передачу «Жди меня», звідки мати вже не зможе забрати заяву, як колись з міліції…
Так Аня залишилася взагалі без підтримки. А життя вже мало на неї власні плани, протистояти яким їй виявилося не під силу…

Як у поганому кіно…
Як розповіли у службі захисту дітей, через деякий час Аня вийшла заміж у Чернігові. У 2006-му народила Дмитрика, у 2010 – Нікіту. Потім її суджений Сергій потрапив у в’язницю. Поїхала провідувати його у місця позбавлення волі, а повернулася звідти вже з новим чоловіком Романом. Він родом з Тиниці Бахмацького району. Новостворена сім`я оселилася у Березному, нажили двох спільних дітей: Романа (2013 р.н.) і Яніну (2014 р.н.).
– За місцем проживання сім`я характеризувалася негативно, чоловік бив Анну, – каже О. Одерій, начальник служби у справах дітей Корюківської райдержадміністрації. – А потім і взагалі зник. Рішенням Бахмацького районного суду від 13 березня 2017 року його визнано безвісти відсутнім. Аня подалася у с. Бехтери Голопристанського району на Херсонщині. Двох старших дітей привезла до своєї матері у Корюківку. Та бабуся через деякий час звернулася у службу у справах дітей, мовляв, втомилася від онуків. Ми були вимушені відправили їх до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей у с. Хмільниця Чернігівського району, куди невдовзі навідався їхній рідний тато Сергій і забрав своїх синів. Проте, вже за декілька тижнів почали надходити скарги і на горе-батька, який начебто не годує хлопців, б’є, зловживає, і не лише алкоголем… Через службу захисту дітей знайшли на Херсонщині матір Анну. Вона приїхала, забрала двох старших і зі всіма чотирма дітьми повернулася у Березне. І – знову вагітна. Та тій дитині не судилося з’явитися на світ, а маму тоді ледь врятували у Менській райлікарні. Загалом у 30-річної Ані померло троє дітей… – констатує О. Одерій.
Коли старші діти закінчили навчальний рік у Березному, Анна повернулася з ними у Корюківку, у батьківський дім, міркуючи, що тут є і її частка. Хоча вона стверджує, що материн чоловік постійно переконує її у зворотному.
– Насправді мені шкода мами, – каже жінка. – Я її завжди жалію, бо вона у мене – одна, але мама того не цінує… А ось співмешканець б’є її, знущається. І, докоряючи шматком хліба мені, каже, що нам з дітьми у тому домі місця немає…

«Непотрібні» діти
З гірким життєвим досвідом, чотирма дітьми, реєстрацією у Тиниці, без посвідчення багатодітної родини і відповідно – без соціальних допомог, без підтримки і розуміння рідних Анна знову повернулася туди, де її не чекали. У батьківський дім.
Невдовзі знайшла собі 33-річного чоловіка у Корюківці і перебралася з дітьми до нього. Він працює. Якось Анна, теж намагаючись підробити на будівництві, попросила матір приглянути за дітьми, малі ж іще, щоб самих залишати.
– Весь день я працювала і повернулася додому пізно, тож по дітей до мами пішла наступного дня опівдні, – згадує Анна. – А вона мені каже: «Дітей нема». Що сталося напередодні, я не знаю, але коли того вечора старші Діма і Нікіта прийшли з прогулянки і спитали, де малі, бабуся відповіла їм: «Мама забрала». У тому домі ніхто не потрібен…
Що такого могли зробити 4-річний хлопчик і 2-річна дівчинка, щоб бабуся і дід вигнали їх проти ночі з дому?!. Анні вона сказала, що малюки пішли самі (хоча, як стверджує їхня мама, вони ніяк не змогли б відчинити хвіртку). Але чому ж тоді, коли поліція виловила дітей на вулиці і привезла до баби з дідом, вони відмовилися їх забирати?..
– Ще й мого номера телефону не дали! Я б усе кинула і їх забрала… – обурюється Аня.
Так «непотрібні» діти потрапили у лікарню. Назавтра до них долучилися ще й їхні старші брати – рішення про це прийняла служба у справах дітей, фахівців якої далі хвіртки бабуся не пустила…

Кому пощастить
бути з мамою?
На сьогодні Дмитро, Нікіта і Роман за заявою матері перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації. Яніна – з мамою.
– Найменшу, Яну, я одразу забрала додому, хочемо забрати ще й Рому, – ділиться своїми планами Анна. – А Діма і Нікіта тимчасово побудуть у Центрі соціально-психологічної реабілітації, доки ми не підготуємо їм кімнату – не покладу ж я їх чотирьох на один диван! Зараз зводимо прибудову до хати, щоб дітям була кімната. Вважаю, що так буде краще…
Стосовно майбутнього свого і своїх дітей, Анна нічого напевне сказати не може. Чи складеться їхнє спільне життя з нинішнім чоловіком – не знає. Однак, каже, що на сьогодні, окрім нього, його батьків і куми, у неї немає людей, які б підтримали її у непростій ситуації.
…Історія 30-річної жінки викликає двоякі почуття. З одного боку – співчуття, бо нема нічого гіршого, аніж байдужість власних батьків, відсутність опори у житті у вигляді підтримки рідних і близьких людей. З іншого боку – нерозуміння. Інакше, як розцінити дії дорослої жінки, якій все життя самій бракувало маминої любові, а тепер вона змогла поділити своїх дітей на тих, кому більше чи менше потрібна ненька? Нехай навіть тимчасово… Зведення кімнати-прибудови може розтягнутися на місяці, то, може, краще б придбати ще один диван, щоб усі діти вже тепер були з мамою? Бо, одного разу опинившись за хвірткою бабусиного дому, вони ризикують бути зрадженими вдруге, але вже мамою. У службі у справах дітей райдержадміністрації сподіваються, що цього не станеться. При- наймні, ремонт Анна зі своїм цивільним чоловіком продовжують, вже підвели воду… Яніна ще не у садочку… Хлопці чекають на маму…

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.