За міцні сім’ї – людські та бджолині!

Уже дев’ять років корюківчани Валерій і Надія Андрєєви мають спільне захоплення – пасічництво. Своє «крилате господарство» розмістили у селі Тютюнниці.

Валерій і Надія Андрєєви на своїй пасіці

Село Тютюнниця, погожий липневий день, за кілька тижнів до медово-яблучних Спасів. Спостерігається активний вранішній бджолиний лет за нектарним взятком. До серпневого Дня пасічника ще є час, але крилаті трудівниці стараються вкотре наповнити стільники золотаво-ароматною густою рідиною, щоб порадувати своїх господарів до професійно-любительського свята (у цьому жарті є значна доля правди). Маленька сусідська собачка Жулька прибігла, усім своїм єством, язиком, лапами і хвостом показуючи радість – не тільки від обов’язкового гостинця, а й від зустрічі з добрими людьми. Тільки бджілок вона явно побоюється, ховається у густій зеленій траві, та все ж пробираючись нею – до приїжджих. А вони прибули на свою пасіку…
Ще вісімнадцяти не було Валерію Андрєєву, коли він приїхав з рідної Житомирщини до старшого брата Володимира, котрий після закінчення технікуму працював на фабриці технічних паперів. Місто Корюківка хлопцю сподобалось, особливо стадіон, човнова станція на ставку, де можна було покататися на байдарках, каное, водних велосипедах. Краса! Тим більше, що він же – спортсмен, футболіст, лижник! У такі юні роки на роботу його, правда, брати не хотіли. Але дізналися, що добре володіє м’ячем, взяли у команду, поїхали на дружній матч у Білорусь. І там Валерій показав себе, забив гол у ворота суперників. Тренер пішов до директора фабрики Слободанюка і хлопця забрали учнем слюсаря, згодом вже і сам слюсарював.
Вступив до інституту, а восени призвали до війська. Служив у Німеччині, грав у футбол за Першу танкову армію. Коли повернувся, продовжив навчання, на фабриці працював інструктором зі спорту. Мав перші розряди з футболу і лиж. Команда “Авангард” тоді вельми славилася своїми здобутками на полі гри, а Валерія навіть забирали-переманювали до російської Костроми, грати за їхню команду. Та залишився у Корюківці, одружився з гарною дівчиною Надією, яка у районній лікарні медичним реєстратором працювала, ось уже понад сорок років вони разом. А чоловік до посад головних інженерів підприємств дослужився, на пенсію з меблевої фабрики пішов.
І ось уже дев’ять років Валерій Іванович з Надією Миколаївною мають спільне захоплення. На заслуженому відпочинку схилив їх добрий знайомий, голова районного товариства бджолярів Михайло Біжовець, до пасічництва. Починали у селі Ховдіївці, де Микола Косенчук допоміг наростити їм свої бджолині сім’ї з роїв, за що дуже вдячні наставнику. Чотири роки там займалися цим ремеслом, дружина допомагала чоловіку і сама привчилася до такої цікавої й корисної справи. Мед і самі ж охоче їдять (і каші з ним, і сир домашній смакують, кажуть, цукру практично не вживають), і людям продають. Отож тоді вирішили надалі самостійно діяти, переїхали-перекочували з вуликами у село Кугуки, де винаймали дачу у знайомих. Мали вже шість бджолосімей, але відчули, що медоносні угіддя навколо слабкі, та й взимку доїхати до пасіки важко, коли замете снігами…
Підказали їм хороше місце у селі Тютюнниці. Добрі люди-корюківчани Валентина і Сергій Бабичі надали для користування власну сільську батьківську хату. Андрєєви окультурили подвір’я, поставили свої дванадцять вуликів. І другий рік клопочуться біля них. Перезимували їхні бджілки добре, жодна сім’я не пропала. Тож без перебільшення подружжя можна уже назвати досвідченими пасічниками. Брат Валерія Івановича – Володимир теж займається цим, тримає невеличку пасіку в Корюківці. Тож Андрєєви можуть давати й поради-настанови тим, хто ще тільки подумує про прилучення до такого заняття. Найперше ж, звичайно, до будь-якої справи, а тим більше, коли маєш спілкуватися з живими створіннями – до них треба ставитися з бажанням, любов’ю і добрим серцем. Далі вже – навчатися професійним знанням, прийомам, навичкам. Валерій Іванович дотримується їх у своїй практиці й початківцям радить: тримати у вулику молодих бджолиних маток, одно-дворічних, вощину міняти стару на нову, не доводити до чорних стільників. Та залишати комахам на зимівлю доброякісний мед, не скупитися, до двадцяти кілограмів на сім’ю щоб було у вулику. І зимують їхні бджілки на волі, без зимівника-омшаника, від того матка рано починає засівати стільники розплодом, швидко йде розвиток сім’ї навесні, вона стає більш сильною, продуктивною. Господарю треба вести детальний облік по кожній бджолосім’ї, а на пасіці дотримуватися чистоти і порядку, щоб не було засміченості, не лежали гнилі фрукти, котрі приваблюють злодіїв-ос.
Подружжя добрим словом відгукується про знайомих колег по ремеслу. Знають вони Миколу і Марію Титенків, пасіка яких стоїть у селі Маховики, кажуть, з душею ставляться ці хороші люди до свого діла. Микола Шевченко у Корюківці, Анатолій Кучма, пасіка якого у Костючках, тютюнницький староста Леонід Кучеренко, Михайло Симоненко з Домашлина. Бажають усім названим і неназваним товаришам по захопленню міцного здоров’я і сімей, як своїх, так і бджолиних! Усі пасічники також хочуть добрих стосунків з фермерами, крупнішими сільгоспвиробниками, аби вони поважали бджолярів, попереджали про обробітки своїх полів отрутохімікатами. Адже загинуть бджоли – погано буде і нивам, садам, ягідникам, і людям. У розвинутих країнах для пасічників створені добрі умови і їм платять значні кошти – за запилення сільгоспкультур. Тобто справді цивілізоване ставлення до них. Тому і їхнє районне товариство повинне активно відстоювати інтереси спілчан, щоб не втрачати авторитет і марку серед них.
Згадують пасічники, як гуртом їздили у козацький Батурин і на могилу Петра Прокоповича, святі для них і всіх українців місця. Добре буде, коли молодь перейматиме ці традиції, захоплення. Коли всерйоз займатися бджільництвом – це можна ж мати користь не лише для своєї родини, а й власний бізнес започаткувати. Про це говорив і сам основоположник наукового пасічництва Прокопович – “промисел бджільництва у всіх відношеннях заслуговує того, щоб у наглядачі до бджолиних заводів були підібрані найрозумніші по природі люди, що відрізняються від других добротою, кмітливістю і природним нахилом до бджіл”. І Тарас Шевченко писав – “за моїм довголітнім досвідом і спостереженнями я дізнався, що бджола вимагає не лише удатної людини, але лагідного і праведного мужа”. Академіки та інші авторитети науки теж твердили, що пасічництво є настільки чисте й шляхетне, що люди з низькою душею не займатимуться ним. Воно облагороджує людину, привчає її до стійких і пристойних занять. Тож хай лави цих людей не рідшають, а поповнюються.

Залишити коментар