Залишити свій слід на землі…

ТУРБОТИ ДЕПУТАТА ВАСИЛЯ ТАРАСЕНКА
DSC08104_

Директор Рибинської ЗОШ І – ІІІ ст. О. Бабинець і депутат райради В. Тарасенко вирішують шкільні проблеми

Не часто сьогодні зустрінеш людину, яка б переймалась проблемами сільських жителів. Виживають селяни у нинішніх умовах, хто як може. І тому добрі, безкорисливі справи більшістю з нас сприймаються на рівні дива… Щотижня до Рибинського ФАПу навідується завідуючий стоматологічним відділенням центральної районної лікарні Василь Тарасенко, надає медичну допомогу хворим. Для рибинців це просто благо – дуже зручно лікуватись вдома, бо з райцентром взагалі нема ніякого автобусного сполучення. Та поспішають люди до Василя Олексійовича не тільки з зубним болем. Ідуть до нього і як до
депутата районної ради.

– Василю Олексійовичу, ви вже третій рік представляєте нашу громаду у районній раді. Що вдалося виконати за цей час?

– У своїй роботі керуюсь запитами і проханнями виборців. У передвиборчій програмі я не обіцяв чогось нездійсненного для життя села. Обіцяв посильну допомогу і слова дотримую. У медпункті виникла потреба ремонту опалювальної системи – спільно з жителями села її вирішили. Замінили вивіску на ФАПі на більш пристойну. Для функціонування торговельного ринку довелось шукати шифер, шалівку. Були проблеми з ремонтом опалення в Будинку культури. Зараз у приміщенні вже тепло. Є де відпочивати молоді. Окреме питання – життя сільської школи. Про дітей треба турбуватись усім і завжди. Влітку нам вдалось провести організовано щорічний медогляд учнів, для менших школяриків облаштовано теплий санвузол, придбано спортінвентар для занять з фізкультури. Запрошують мене на шкільні свята, як тут прийти без подарунків, солодощів. Дітвора так чекає на них. Тісна співпраця з дирекцією школи дає свої позитивні результати. Ми постійно на зв’язку. Я в курсі справ життя навчального закладу.
– Будь ласка, скажіть кілька слів про стан медичного обслуговування сільського населення.
– Разом з працівниками Сядринської лікарської амбулаторії, за графіком, виїжджаємо до Рибинська. За минулий рік я провів 23 виїзди, проліковано 445 хворих. Для ретельнішого лікування приймаємо хворих і в стоматологічному відділенні ЦРЛ. Віднедавна працюємо у відремонтованих світлих і затишних кабінетах. До останнього не вірилось, що в такий складний час знайдуться меценати, які перетворять наші мрії і надії у реальність. Щирі слова подяки від пацієнтів і працівників відділення хочу висловити керівництву ПАТ «Слов’янські шпалери—КФТП» в особі Анатолія Олександровича Бондаря, будівельникам ПП «Будмайстер», зокрема, керівнику Олександру Васильовичу Сидоренку. У таких умовах добре працюється і хочеться працювати.
– Лікар ніколи не відмовить у допомозі хворому. У вас своєрідна спеціальність, яка має і свої незручності для пацієнтів. Як можна, наприклад, лікувати людину, котра не спроможна ходити або й зовсім прикута до ліжка?
– Тут я з вами згоден. Важко лікувати хворих таких категорій. Але нічого неможливого немає. Доводилось надавати допомогу прямо в прийомному покої, навідуватись до лежачих хворих додому. Варто родичам записати виклик, і я особисто приїду. Для лікарів не існує вихідних чи неробочого часу, коли тебе чекають хворі. Бо медичні працівники стоять на варті здоров’я і життя людей.
– Чим цікавитесь у вільний час?
– Риболовлею. З моїм вірним другом Василем Ісаченком можемо годинами сидіти з вудочками. На жаль, вибираємось рідко… Люблю поспівати, кажуть, непогано граю на гармошці. Тільки вільного часу обмаль. Ще маю дві радості в житті – онуків Дмитрика та Андрія. Хлопці в мене бойові. Кожен день у них розписаний по годинах: уроки в школі, потім вчаться грати на саксофоні. А ще спорт, концерти, змагання, олімпіади. Навіть вихідні наперед розплановані, хто, де і коли має бути. Хочеться більше часу проводити з ними. Вони такі самостійні, дорослі, і я їх завжди чекаю.
– Василю Олексійовичу, бачу, готуєте пакунки зі шпалерами та клеєм. Кому, куди?
– Їду в Рибинськ. Пообіцяв працівникам сільського Будинку культури невелику спонсорську допомогу. Дав слово -тримай.

Від автора: Згадався 2008 рік. Василь Тарасенко став переможцем районного конкурсу «Чоловік року». Ведуча запросила його на сцену. Глядачі з глибокою повагою до шанованої в районі людини—Лікаря—піднялися з місць. Довго не вщухали оплески вдячності за добре серце, вмілі руки і чуйну душу. Василь Олексійович зніяковіло вклонявся людям, дякуючи за вияв поваги, довіри і шани. А потім полилася душевна пісня у виконанні двох Василів, під гармошку. А маленький Дмитрик підніс квіти найкращому в світі дідусеві. Душевна теплота огорнула присутніх. Здавалось, час зупинився.
Рік новий змінив рік минулий. Кожен день несе нові турботи лікарю і депутату. Головне, щоб вистачило сил подолати всі перешкоди, вирішити проблеми, допомогти людям і залишити свій слід на землі.

Лариса ЗБОРЩИК

Залишити коментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.