Жити лише для себе? Не вдається…

Олександра Попель

Правду говорять: пенсійні роки – це інше життя, не схоже на попереднє з вічною зайнятістю на роботі, з десятками проблем, з планами й розчаруваннями. Усе звичне залишити в минулому й пожити для себе – рай для душі. Тільки цей рай не головне для неї.

– Жити на пенсії теж треба навчитися, – мислить Олександра Іванівна Попель, голова первинної ветеранської організації райспоживспілки. – Спочатку не надихатися свободою: стільки вільного часу! Можна спати, ходити в халаті, дивитися телевізор, читати книжки і ніякого зв’язку зі світом, що був до цього… Та треба сказати: «Стій! Так не можна!..»
А як? Виявляється, і на пенсії можна себе вдосконалити і не ві-дірватися від інших. Це просто? Ні. Бажання і праця. Ще до цього слід додати кілька важливих принципів. Один з них – твій дім – не лише твоя фортеця, а простір для творчості в кулінарії, рукоділлі, городництві, квітництві. Ще: що вмієш сама – навчи інших. Має однодумців, або просто друзів, що люб-лять і творять красу.
За що не бралася – в неї виходило. В Олександри хист до всього, що мають робити вдома жіночі руки. Хтось її навчав цьому ще в дитинстві? Ні, матінка була дуже зайнята – викладала математику в школі. Не до вишивання їй було, коли поверталася з уроків. Донькам своїм прищеплювала теж любов до математики і школи – бачила їх вчительками. Надійка таки стала, Шура – вибрала інститут народного господарства, економічний факультет, де теж багато математики.
А життя всьому навчило. Коли вийшла заміж, могла готувати лише простенькі страви, та потім усе вдавалося!
Пенсія – це вершина кулінарських вдач. Зокрема, рецепти салатів у неї власні. Спробувала, наприклад, відварити буряк. Потертий змішала його з чорносливом, горіхами. Додала трохи часнику і майонезу. Смачно! Домашнім сподобалося. А ще ж салатів – десятки назв. І буденні, як Олександра говорить, і святкові. Пісні й м’ясні. Легкі й ситні. Гірками і шарами.
Любить вона гостей приймати. Для чого ж живемо?!. Буває, й десять родичів приїде. Й не на день. Не має спочинку господиня. Хвалять її крученики з чорносливом!.. І варене, печене.
Олександра вважає, що жінки-господині повинні старанно дбати не лише про приготування смачної їжі, а й про те, як накрити стіл, який посуд поставити, яку скатертину застелити, які серветки покласти. Це ціле мистецтво! Простеньку скатертину вона перетворює у вишукану завдяки рукоділлю. І серветки теж у неї, мов у найкращому ресторані.
Колись, як пішла на пенсію й не знала, куди себе діти, то в’язала. Згодилося це вміння ще з часів, як донька й син були малі – все для них своїми руками виробляла. А тепер багато чому навчилася й інших навчає в гуртку рукоділля. Жінки збираються щочетверга в приміщенні районної ради ветеранів. Олександра Іванівна Попель тут – найвміліша майстриня.
Усе йде в хід. І тканини, й мереживо, й нитки, й бісер. Навіть папір. Жінки навчилися не лише вишивати бісером, й виготовляти різні речі. На ділі знають, що таке декупаж. Люблять корзинки із газетних трубочок. Є такі гарні – з паперу, обшиті атласом й мереживом. На вигляд ніби дуже дорогі, й очей не можна відвести.
У гуртку Олександра Іванівна не лише вміла, а й вимоглива. Примушує не розслаблятися, а доводити справу до кінця. Учениць у неї аж шістнадцять. Ученицями, правда, вона їх не називає, скоріше, подругами. Наприклад, Анелія Володимирівна Чорна їздить на четвергові заняття майстер – класу аж з Трудовика. Вона – майстриня вишивки. У її хаті вишиваних картин, мов у музеї.
Багато чому навчилися в Олександри Іванівни Галина Михайлівна Фесько, Валентина Іванівна Більченко, Галина Дмитрівна Халімон, усі жінки без винятку.
Про що говорять, коли збираються разом? Не лише про вишивання. Хто кулінарний рецепт подарує, хто поділиться досвідом вирощування городини чи квітів – уже й новина згодиться.
Олександру Іванівну непросто чимсь новим здивувати. Найбільше вона їх усіх здивує. У неї щоліта, хоч і невеликі грядки, але врожайні. І помідори спіють, і баклажани, й перець, й огірки… Як їй вдається знайти сили, щоб законсервувати овочів не менше, ніж 400 банок – один Бог знає! Хоч і свої сім’ї у сина й доньки – допомагає. Діти на роботі, зайняті, а вона – вдома..
Зараз земля спить. Роботи менше. Але для жінки у будь-яку пору року вона є. Олександра призвичаїлася бути зайнятою завжди. Навіть біля телевізора сидить, а руки щось крутять, в’яжуть, клеять, ріжуть. Столик перед нею і все необхідне.
У її домі майже кожна річ обрамлена її руками. Одяг, білизна, взуття – у саморобних гарних корзинках. Продукти харчування теж. Ніби в охайній Німеччині. Тільки там – куплене, а тут – своє…
Наробила всього на пенсії. І квітів насадила – дивних і небачених. У дворі й поза ним. А вони теж без догляду й любові не квітли б… Хто зайде – всіх господиня обдарує.
Домашні справи Олександра Іванівна відкладає лише тоді, коли їде до дітей і онуків або кличуть ветеранські турботи – вона дорожить людьми, з якими стільки літ була поруч.
Жити для себе їй не вдається. Турбота про рідних, сім’ю для неї вічна…
Довгих літ і творчого кулінарного і рукодільного неспокою бажає невтомній
Олександрі Іванівні рада районної ветеранської організації з нагоди її ювілейного дня народження.
Як кажуть, з роси і води!..

Зоя ШМАТОК,
прес-центр районної ветеранської організації

Фото Віталія Остапенка

Залишити коментар